По-русски
Українською
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Дурні та похмурі хлопці на дорозі

26 серпня 2013  АвтоТревел

Раніше читачі AutoTravel.ua вже мали, і досі мають(!), нагоду отримати чітке уявлення про кіножанр road-movie. Цього ж разу на вас очікує короткий лікбез про найяскравіше подорожнє кіно радянського та пострадянського періодів.

"Пропала грамота" (1972), реж. Іван Миколайчук, Радянська Україна

Так-так, це і є справжнє роуд-муві! А ви мо думали, що то тільки в тому випадку, коли головні герої в машинах швендяють? Аж ніяк… Рух, як то кажуть, основа житття… і мандрівного кіно. Найприкірше те, що "Пропала грамота" пропадала і на архівних полицях на довгі роки. Хоча нічого крамольному у цьому фільмові, в принципі, немає. Утім, за бажанням, натяк на крамолу можна знайти навіть в усміхненому портреті Януковича. Ідіотів в усі часи вистачає… Примітно, що саме після цього фільму запалилася режисерська зірка Івана Миколайчука, який зіграв у ньому головну роль. Бо це фактично він є режисером "Грамоти…", про що існує чимало свідчень. Тому тільки заради цього факту її і варто дивитися. Бо цікавих українських стрічок з того часу не побільшало.

Про що кіно: Двоє друзів-козаків тиняються на конях по всій Україні… З собою у них є важливий документ, який потрібно довезти аж до цариці, шо жиє у Пєтєнбурзі. Місія непроста, бо купа, як би зараз сказали, злочинних угрупувань, полюють на цю грамоту. Сценарій кіно, між іншим, писався молодим українським письменником Іваном Драчем за однією з повістей авторитетного Миколи Васильовича… Гоголя!

Круті кадри: Знищення головними героями банди козаків-розбійників. Суцільний екшн! Він Дізель тоді ще пішечки під стіл ганяв…

"Зелений фургон" (1983), реж. Олександр Павловський, Радянська Україна 

Свого часу Одеська кіностудія давала просратися всьому кіношному СРСР. Тут була така собі "вольніца". Не випадково ж трилер "Місце зустрічі змінити не можна" з’явився саме тут… Між іншим, другу за рахунком екранізацію повісті А. Козачинського "Зелений фургон" мав знімати виконавець ролі Глєба Жеглова – Володимир Висоцький… де він планував сам і зіграти. Просто легендарна особистість невчасно відійшла на той світ. Після цього проект заморозили… Але за якийсь розморозили і доручили маловідомому режисеру. Той, як не дивно, вирулив! Та ще відзняв кінне роуд-муві з неабияким гумором. 

Про що кіно: Часи громадянської війни… Наївняк-гімназист Володя Патрікєєв, начитавшись книжок про Шерлока, вирішує стати сищиком. В Карному розшуку до його намірів ставляться дуже скептично, але дають гвинтівку та сільського помічника, що промишляє дрібною корупцією. Ось так і починається мандрівка у пошуках того самого зеленого фургону, на якому зник у невідомому напрямку один перспективний крадій коней з клікухою Красунчик. 

Круті кадри: Фінальний бійка у темряві, коли вбивають маститого злодія Червеня. "Раз на рік і палка стріляє", - говорить голос відомого актора Джигарханяна за кадром. Да-да… це правда!

"Бумер" (2003), реж. Петро Буслов, Росія

"Бумер" фактично став підсумком буремних 90-х… Молодий режисер Петро Буслов знімав це кіно кілька років, бо катострофічно не вистачало грошей… Але низькобюджетна стрічка повернула продюсерами все вкладене. І не в останню чергу завдяки афігєнному саундтреку Сергія Шнурова, лідера гурту "Ленінград", мелодії з якого потрапили до плей-листів радіостанцій, на мобілки та до рук ді-джеїв. І нехай ще хтось гавкне, що це не успіх… Побєда! Хоча тачка, яка є одним з головних героїв стрічки - BMW – у народі називається не Побєдою, а "бімером"… "Бумер" - це просто калька під сленгову назву машини від слова "бумеранг"… Бо мотив кіно дуже простий: шо посієш, те й пожнеш… Тобто, як не кидай бумеранг, - він все рівно повертається. І це при тому, що мої власні експерименти з дитячими бумерангами говорять зовсім про протилежне. 

Про що кіно: Четверо друзів тікають з великого міста на вкраденій тачці, аби перечекати лихі години, які віщують їм затхлий кінець від схожих "соіскатєлєй" щастя. По дорозі з ними трапляється чимало цікавого – казли-даїшники (від слова "доїти"), люті далекобійники, чумні селяни… Стрілянина, поножовщина і кохання (куди ж без нього))) + несподівана розв’язка – ось такий драматургічний заміс цієї похмурої, проте цікавої картини. 

Круті кадри: Згасаюча "беха" стоїть у лісі, а головний герой чимчикує на трасу, аби дочекатися рейсової маршрутки… Двісті відсотків, що так само вчинила би більшість адекватних людей… окрім, хіба що, Брюса Вілліса.

"Повернення" (2003), реж. Андрій Звягінцев, Росія

Таке кіно, як "Повернення" більшість недосвідчених глядачів називають важким артхаузом. Дарма! Ніякий-то не артхаус! Звичайна авторська кіноробота... Депресняк – це ще не артхаус. І годі скиглити, як каже наш прем’єр Ніколай Азаров… Адже саме фільми з непростими темами складають історію кінематографу, а не "яйця долі" чи стоп’ятнадцятий "крик". Між іншим, до того, як зробити "Повернення", що згодом порвало купу крутих фестивалів плюс естетську публіку, його автор працював режисером на телебаченні. Виробляв, так би мовити, пілюлі для ящикозалежних. Але… від попси до вічності один крок… Тільки от зробити його щастить далеко не кожному. 

Про що кіно: У житті двох братів раптово виникає батько, якого вони ніколи не бачили. Хіба що на фотокартці. Його повернення нізвідки перевертає їхнє життя… Батько бере обох синів із собою у мандри на старенькій іномарці, привозячи у підсумку на безлюдний острівець, на якому розгортаються непрості події… 

Круті кадри: Після відвертої розмови із сином батько наздоганяє його лісовою смугою… У підсумку той видирається на вершечок каланчі, і… емоції поглинають глядачів з головою. Але це ще не фінал! 

"Щастя моє" (2010), реж. Сергій Лозниця, Україна

Ще одне похмуре роуд-муві, повз яке пройти аж ніяк не можна. Тому що це ледь не єдина українська стрічка пост-радянського періоду, що круто зроблена і мала світовий резонанс. Саме так – світовий!!! Адже її вперше продемонстрували на Канському фестивалі. Свого часу автору сього опусу пощастило зустрітися з колишнім випускником київського Політеху Сергієм Лозницею, який якраз і планував запуститися у виробництво зі "Щастям…". Пам’ятаю, я тоді запитав майстра, а чи не боїться він стартувати у сорокап’ятирічному віці (!) у великому кіно? Режисер спокійно відповів мені, допитливому ідіоту: "По-мойому ще Моісей сказав: "Прийдемо туди і побачимо... І тоді дізнаємося…". Це я до того, що не варто боятися щось робити… навіть після "полтінніка". 

Про що кіно: Дія фільму відбувається у пост-перебудовній глибинці. Досить доброзичливий воділа-далекобійник Георгій залишає вдома невірну дружину й вирушає у черговий рейс. По дорозі йому трапляються всілякі покидьки, даїшники (куди ж без них!!!) і малолітня дівиця легкої поведінки. Коротше кажучи, повний набір депресухи… Та ще й у підсумку головний герой звертає не на ту стежку.

Круті кадри: Двоє напівбомжів гріються з водієм біля вогнища… Один з них постійно точить ляси, а інший непомітно відходить за спину водія. Ключовий момент – це якраз фраза, яку він промовив після свого вчинку. 

Далі буде…

Післясловоблудіє

Безперечно, це далеко не всі радянські та пострадянські мандрівні стрічки, про які варто розповісти… Але це саме ті фільми, котрі не варто оминати… Решту, за бажання, знайдете самі. А наша наступна порція – ЯК зробити самому подорожнє кіно! Ваш скромний автор поділиться професійними секретами його виготовлення. Наразі ж домашнє завдання: переглянути вищезгадані кінухи. Раптом на якійсь хвилині вони змінять ваше життя…

Про автора

Сергій Неретін – кінознавець, телепродюсер, журналіст і режисер. Любить кіно, подорожі та секс.


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Теги: туризм, фото




Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook