По-русски
Українською
Погода:
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Leopolis Grand Prix
27-29 червня у Львові відбудеться найбільша автомобільна подія України та Центральної Європи.
faust: архів
Виберіть проміжок часу, за який Ви хочете подивитись записи в блогах

AutoTravel у соціальних мережах


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.

За хворою головою... або Як за день з’їздити до Кошице

27 травня 2012, 12:47

Усе, що написане мною останнім часом, написано в час натхнення, і на єдиному подисі. Той же блог про Лісабон я писав у літаку по дорозі з Португалії до Нідерландів. Цього разу я сиджу на газончику у парку Слави, внизу Київ, настрій чудовий, бо такі дні як сьогодні бувають вкрай рідко, а отже я готовий спробувати написати про свою першотравневу подорож. Навіть не про всю подорож, а про її невеличкий шматочок, який виник спонтанно, як, власне, і всі етапи цієї мандрівки.

Цікава штука плани, особливо останнім часом :) Вкрай рідко виходить, щоб мої грандіозні задуми збувалися хоча б наполовину. А іноді взагалі все виходить зовсім інакше, ніж планувалося, цього разу сталося саме так. Не скажу, що гірше, навіть скажу, що значно краще, бо я побачив і побував там, де від самого початку бути не планував.

Втекти з Києва я хотів 28 квітня і мав їхати в Уніж, що на Івано-Франківщині, але за пару днів до того все скасувалося, і зранку 28-го, я разом з товаришем рушив на Ужгород. Що я там робитиму я не знав, адже рішення було спонтанне. В Ужгороді я був всього раз і то випадково. Як зараз пам’ятаю, я був там на другий день після того як застрелили Кірпу – я їхав до Європи, частина нашої групи мала прибути з Одеси, і щоб ми не нудилися, наш гід із Чопа повіз нас на екскурсію до Ужгорода. Як і має бути за таких обставин, ми галопом пробіглися центром, заскочили до фортеці, і на цьому час скінчився.

Цього разу вийшла та сама фігня, якщо чесно :) Виявилося, що на передсвяткові дні у місті немає бодай одного вільного місця в готелях, тому після пробіжки центром я рушив шукати ночівлю десь за місто. І таки знайшов!!! Щоправда аж у Мукачево ))) Бажання знову ходити по Мукачево, де я був фігзна скільки разів, або дивитися Ужгород я не мав. Тому з подачі товариша, я вирішив вдатися до перетину кордону :)

Отож до порад. Якщо ви хочете до Словаччини, то передусім вам потрібна Шенгенська віза. Її треба отримувати завчасно, або ж мати чинний Шенген, який передбачає багаторазовий в’їзд.

Якщо ж ви мандруєте на власному авто, то крім візи вам треба ще мати "Зелену карту" на авто. Це поліс обов’язкового страхування цивільної відповідальності, який діє на території більшості країн Європи.

Зелена карта виглядає так

"Зелену карту" можна купити прямо перед кордоном. Безпосередньо перед шлагбаумом, який відділяє нас від усього буржуйського і ворожого, стоїть тьма-тьмуща цілодобових ларьків, де за скромну суму у пару сотень гривень, вам протягом 5 хвилин зроблять такий документ.

Мені грінкарта обійшлася у 200 гривень, це на 76 гривень дешевше, аніж у Києві :) Вартість розраховується від марки авто та об’єму двигуна, мінімальний термін дії – 2 тижні. 200 гривень коштує бамажка на Mitsubishi Galant, 2,4L.

Перед виїздом за кордон заправте повний бак. Це не врятує вас від світової кризи, але у мене на бакові виходить десь 50 баксів економії. Нині у Словаччині літр бензину коштує в районі 1,5-1,6 євро.

Знаючи і маючи усе це, можна сміливо їхати на кордон. Цікава штука, на відміну від більшості прикордонних переходів на заході України, у Више-Нємецьке перехід для вантажівок і решти транспорту розділений. Уже перед самим-самим кордоном є розвилка, і як мовиться у казці, ліворуч підеш – потрапиш на кордон для легковушок, а  праворуч підеш – матимеш справу із великими та дорослими машинами )) Прикол у тому, що це просто різні в’їзди на одну і ту саму території, просто рознесені вони між собою на 2 км,от і всьо.

На в’їзді до пропускного пункту треба зупинитися перед знаком "стоп", де наш прикордонник чи прикордонниця ;) (як у моєму випадку) напише на папірці марку авто та кількість людей, які в нього запхаті. Після цього ви рушаєте далі власне до самого контролю. 

Талон не з цієї поїздки :)

Якщо ви їдете на свята, то будьте готові простояти годинки 3-4, а то й більше на кордоні. Так буває не завжди, але буває. Спочатку українські прикордонники перевіряють ваш паспорт і авто, а потім те саме роблять словаки. Цього разу, аби дорватися жаданого віконця нашого паспортного контролю, мені знадобилося хвилин 40.

Процедура десь така – виходиш з авто, йдеш до віконця, даєш паспорт з візою, техпаспорт і папірець, де записане твоє авто і люди. Тепер розпитують у віконці куди ти, що ти там забув і чи плануєш назад :) На жарти народ у віконці ведеться не дуже, тому краще притримати красномовство при собі :)

Далі, якщо ти не втнув якоїсь дурниці, тобі ставлять штампика на папірець, віддають документи і ти рушаєш далі метри на 3!!! для проходження митного контролю. Втомлені життям українські митники питають тебе про горілку, цигарки, наркотики та зброю, ти з тим самим пофігістичним виглядом розповідаєш, що нема такого, або є зовсім трошки.

Вони просять показати багажник, відкрити капот, а іноді навіть сумку з речами. Триває це хвилини 2 і тобі ставлять другого штампика, після чого ти рушаєш метрів на 50 до тих самих процедур на "вражеському" кордоні. Грінкарту у нас ніхто не пита, але її треба тримати напоготові раптом що. Перед самим кордоном із "сопрєдєльним государством" папірець із штампиками у вас забирають.

От тут у мене сталася фігня. Виявилося, що із 7 до 8 ранку у словаків перезмінка + велика черга, і щоб достоятися до віконця я витратив години 2,5.

Процедура у словаків більш організована. Спочатку дядько у шапці з красівою кокардою зібрав паспорти у десятка машин, які попереду в черзі, вони їх у себе проглянули і віддали назад без жодних запитань.

Потім – митниця. Тут запитання були ті самі, поглянули на грінкарту, запиталися скільки літрів бензину в баку і чи є які заборонені харчі. Перелік усього забороненого висить на плакатах довкола.

Ще вас можуть попросити вимкнути двигун, коли стоїте в черзі, хоча на цю тему жодних плакатів я не знайшов.

От і всьо. Після 4 годин мордувань я в’їхав на територію Словаччини. Стоячи на кордоні я побачив, що серед словаків також є жлоби. Не знаю, можливо вони навчилися в нас, але по пару авто із словацькими та українськими номери підступно вперлися без черги, при цьому дружньо тиснучи руки чувака у хвормі.

Тільки-но перетнувши кордон, я потрапив у цупкі лапи місцевої поліції, як вони сказали, нічого страшного, просто вибіркова перевірка документів. Поліцаї проглянули мою візу, права, техпаспорт і навіть грінкарту. Отже, напевне все воно десь і комусь таки треба )).

Далі про дороги. Вони у Словаччині безкоштовні, але сказати, що вони вигідно відрізняються від українських не можна. До Кошице100 км, автобану на цьому шляху немає, дороги звичайні – по одній смузі в кожен бік. Більшість дороги проходить через населені пункти, де ліміт 50 км\год, а отже їхати100 км довелося близько 2 годин. Назад вийшло щось година 30 чи десь так.

Покриття теж дуже схоже на наше – латки на місці дірок та колії від того, що під час будівництва хтось десь щось поцупив, а вантажівок тут катається тьма-тьмуща. Ближче до Кошице краще, але все одно повноцінних автобанів нема.

Саме Кошице виявилося дуже милим, чимось нагадало Львів, може трішки акуратніше та чистіше. А Державний театр (п. 3 на карті) взагалі мені здався поцупленим зі Львова )) А може навпаки!

Кошице. Державний театр
1. Місце мого паркування
2. Головпоштамт
3. Державний театр
4. Собор святої Єлизавети

Розповідати про пам’ятки не буду, бо в інеті про це купа всього. Єдине скажу, що історична частина дуже невелика і за 4-5 годин, які я був у місті, я обійшов її вздовж і впоперек.

Кошице. Вид на Собор святої Єлизавети на Державний театр

Запаркувався я на стоянці біля якогось із банків (п. 1 на карті), яка виявилася безкоштовною, тому про паркомати і вартість паркування знаю тільки з інформації в інеті.

Здивували ціни. За повноцінний обід, який я не зміг подужати, я заплатив 3,5 євро. Мені здалося, що все дешевше відсотків на 30 порівняно з Україною.

Справжня проблема виявилася із відправкою листівки. Самі листівки і марки я знайшов легко. Проблема була зі скринькою, куди ці листівки вкинути. На всі декілька квадратних кілометрів, що я обійшов, я не знайшов жодної поштової скриньки. Більше того, ніхто із місцевих не знав, де вони можуть бути і відправляв мене на Головпоштамт.

Дуже мене потішила одна дівчинка із турагенції, куди я зайшов по допомогу, яка намагалася англійською пояснити куди мені треба :) Зрештою ми зійшлися на тому, що вона говоритиме словацькою і намалює мені на листочку схему )))

Головпоштамт (п. 2 на карті) я знайшов випадково. Уже їдучи з міста, я випадково прочитав назву зупинки :)

Доки я "гасав" містом, як навіжений, у пошуках скриньки, я мало не розгубив подарунків, що накупив малечі. Вони лишилися в одній із крамниць, де я розпитував про скриньку. Добре, що продавщиці гарні трапилися :)   

Ще одна цікава штука. Після в’їзду до Словаччини мій телефон автоматом переключився на оператора Orange SK, мені зателефонувала знайома, я не відповів, бо саме кружляв центром, у пошуках де б припаркуватися.

Коли я спробував перетелефонувати, то слухавку взяла якась жінка, я попросив покликати до телефону людину, яка мені потрібна. Жінка зникла хвилини на 4, потім поклала слухавку. Вдруге я потрапив туди ж і чекати не став, а написав СМС. Виявилося, що вхідних не було, а потрапляв я двічі невідомо куди.

Не знаю розвод то чи ні, але гривень 80 в роумінгу я таким чином "наговорив" :) Хто винен MTS чи  Orange SK не знаю, але майте на увазі, що таке цілком може бути. Зазвичай я користуються SimForTour, виходить разів у 4 дешевше, але цього разу не планував виїжджати за межі України, тому мав тільки український телефон з собою.

Зворотна дорога виявилася швидшою і без пригод. Коли їдеш знайомим шляхом, усе якось швидше відбувається. Та і проходження кордону зайняло максимум годину, що цілком прийнятно.

Отак позапланово я додав до свого переліку ще одну країну та ще одне цікаве місто. Наступного тижня може подужаю другу частину подорожі Португалією. Вона буде присвячена Сінтрі.

Київ, Парк Слави, 11 травня 2012


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Теги: Кошице, Словаччина, кордон




Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook