Я вже давно шукаю теплий океан! Щоб бути там я все віддам...

Друга частина оповіді про Португалію присвячена океану. У мене не було впевненості, що вона взагалі буде ця друга частина :) Перша писалася на хвилі емоційного піднесення у літаку, на рейсі Лісабон – Амстердам. А от продовження я пишу вже на землі...

­Океан – це мрія, а теплий океан – це захмарна мрія :) Ну, не випадково ж я зацитував "Димну Суміш" :)  А відсвяткувати якесь свято на березі океану, занурившись у нього, чи хоча б змочивши ноги – це заповітна мрія.

Не переживайте, у мене такого не було, але то ще попереду :) А особливо не переживайте ті, чия мрія збігається з моєю, чи може моя мрія збігається з вашою, чи може взагалі я її почув від вас, і вона мені так сподобалася, що я її "позичив" ;) – вопщєм, не парьтесь!!! А краще приєднуйтесь!!!! ;) Це я тим, у кого я цю мрію позичив )))

Як я вже згадував у першій серії мого опусу, для мене було ідеєю фікс скупатися в Атлантичному океані у Португалії (щоправда, трохи північніше за течією, в іспанському Сан-Себастьяні я вже купався). Хоча одна моя гарна знайома і радила, щоб я не займався дурницями, я все ж таки зважився. І взагалі, про що би я щас перед вами "хвастався", якби не скупався ;) Правда, знайомі чуваки кажуть, що я лошара і справжні мачо купаються в Тихому чи на крайняк в Індійському, але шо дєлать, як казав один наш президент, "маємо те, що маємо" :)

Зважаючи, що я вже мав досвід купання у Ялті у Чорному морі серед літа при температурі води +14 і у Клагенфурті в травні в озері Вотерзее при +16, мене не дуже парило, що я зовсім околію. Більше парило, що можуть подумати, що я хворий на голову і завадити моїм купанням, бо крім мене у воду особливо ніхто не рвався, хіба пару собачок, які гуляли в цей час по пляжу, напевне і вони були шоковані моєю неадекватною поведінкою:)

Але про все по порядку.  Як уже йшлося у попередній частині оповіді, ми маємо день, який варто присвятити Ешторілу (Estoril),  Кашкайшу (Cascais) та мису Рока (Cabo da Roca) – найзахіднішій точці Європи.

Аби правильно організувати своє пересування за цим маршрутом і не сидіти як дурень в очікуванні транспорту десь посеред Португалії :),  краще поїхати з Лісабона берегом моря Жовтою лінією приміської електрички. Як купити квитки на неї можна прочитати у першій оповіді :) Коштуватиме вам це всього 2,05 євро. Поїхали!

Якщо чесно, це я зараз такий розумний, а зробив я зовсім не так, як раджу – я поперся не Жовтою лінією, яка йде узбережжям, а зеленою, що прямує континентом, тому втратив купу часу на пересадках та добираннях.

Цього дня я навмисне не планував прогулянку Сінтрою, бо чітко знав, що можу лишитися ночувати десь у широкому португальському полі, якщо хоча б на хвилинку десь затримаюся.

Оскільки у Лісабоні я жив неподалік станції Entrecampos, то я поїхав маршрутом, який би не радив нікому ))) Я поїхав з пересадкою через Cacem, і зробив тим самим добрячий гак. Перші хвилин 10 на Entrecampos були присвячені рекогнистуванню, аби допетрати, де взяти квиток, куди його запхати, і як проїхати так, щоб не потрапити до цупких лап контролерів.

Поснідати я вирішив десь у Сінтрі, оскільки з готелю я вийшов у час пік і всі кав’ярні були геть чисто заповнені португальцями, які всі як один чомусь вирішили в цей час вдарити по еспрессо )).

Вилізши у Сінтрі на залічничній станції, я одразу вирішив розвідати, де саме шукати автобус, котрий їде до Мису Року (Cabo da Roca) – найзахідніша точка континентальної Європи вабила мене майже так само як і океан.

Зупинка виявилася метрів за 100 праворуч  від виходу зі станції. Автобус номер 403 компанії Scotturb, який був мені потрібен відправлявся за 15 хвилин, тобто я мав хвилин 10, аби заскочити у бухвет навпроти для сніданку.

Автобус 403 Сінтра - Кашкайш (через Мис Рока)

Чи то я добряче зголоднів, чи справді все було так смачно, але саморобний гамбургер з португальським пивом (в 11 ранку ;)) здався мені настільки смачнющим, що я мало не провтикав автобус. Сніданок обійшовся у 3,5 євро, що виглядає смішно за київськими мірками, де одна кава у якомусь "Кофе Хаусі" обійдеться вам у ті ж гроші.

Сідаючи до автобуса я дізнався, що вартість проїзду від Sintra Estacio до Мису Рока коштує 4 євро в 1 бік. Квитки продає водій. Але добре, що таки є на цьому світі добрі люди. Якийсь рудий британець, сказав мені, що то чистий розвод і що навпроти є каса Scotturb, де можна придбати денний туристичний квиток за 10 євро. Такий квиток дає право цілий день їздити автобусами, як міськими там і міжміськими.

Розклад руху автобуса 403 станом на лютий 2012

Від Сінтри до Мису Рока від сили кілометрів 20 чи може 25, але пиляли ми їх близького години. Мало того, що дорога вузька і проходить переважно населеними пунктами, так він ще і кланявся кожному стовпу, прямо як наші сільські автобуси, які везуть людей на базар до райцентру. Цікава штука. На жодній із зупинок я не знайшов ні назви зупинки, ні розкладу, нічогісінько. Тільки табличка з номером автобусів, які тут ходять і всьо. Дуже зручно, щоб запрошувати у гості когось, кого не хочеш бачити )))

Мис Рока – особлива місцина. Є реальне відчуття того, що за тобою лишається вся земля, а попереду тисячі кілометрів води.

А далі всьо - капєц - Америка...

Як це не пафосно прозвчить, але можна годинами сидіти і просто дивитися на океан. Але дуже не засиджуйтесь – інтервал між автобусами година 15 чи година 20, тому за цей час вам треба оббігати усі закутки і позаглядати в усі шпарини )))

Кльово споглядати хвилі, що розбиваються об камені

Як і має бути у такому місці, на найвищій точці над обривом стоїть маяк. Я чомусь згадав фільм, де пара закоханих хотіла усамітнитися і на певний час стати наглядачами маяка. Не найгірша мрія, я вам скажу ))

Той самий маяк )

Я оббіг місцину майже за годину. При цьому встиг пофотатися над прірвою та зробити добру справу – "запєчатлєть" японок, які намагалися примостити свою камеру десь на камінчику, аби встрьох зробити епохальний знімок )))

Сувенірних лавок на Мисі виявилося аж одна, інформаційний центр напівпорожній. Єдине чого там удосталь так це різноманітних сертифікатів від 10 євро і дорожче, який свідчить про те, що ти таки побував на Мисі Рока. Що мене справді потішило, що я таки зміг відправити листівку з Мису Рока. Добре, що марками я затарився завчасно, бо на Мисі виявилася поштова скринька, листівки, але катма поштового відділення та поштових марок )))) Непрактичні вони люди ці португальці.

Ще що я встиг вкотре зрозуміти, гуляючи цю годину поблизу океану, що великоросійське жлобтво таки не має меж. Не знаю, чи варто було пертися на край світу аби вирізати на листі агави сакраментальну фразу про "Зєніт" чи обклеїти дорожній знак )) Як на мене, зупинка десь у Бутово підійшла би для таких цілей не гірше.

Зєніт...

Але Мис мисом, але моя мета – океан!!! Мис Рока знаходиться трохи убік від основної дороги, і якщо ви збираєтесь виїжджати звідти увечері – зверніть увагу на розклад. Ближче до вечора деякі автобуси не заходять на Мис, тому інтвервал руху між автобусами більший. Проте мене це не стосувалося. Була десь година 12 чи перша дня і я рушив до Кашкайша – залізнична станція Кашкайша є кінцевим пунктом автобуса 403.

Мені пощастило, тільки-но я вискочив з 403 автобуса, як одразу підійшов 406, який ішов до Ешторіла. Оскільки для купання мені радили саме Ешторіл, то я вирішив почати з нього.

Саме собі місто виявилося не дуже цікавим. Найбільша пам’ятка, яка є у місті – це найбільше у Європі, а може і у світі, казино. Дивно, але я про нього нічого не чув, тому сказати, що воно мєгаелітне не можу. Парк перед казино красивий, а от саме казино швидше нагадує величезний совковий магазин а-ля Воєнторг на Проспекті Перемоги у Києві.

Воєнторг у Києві ))

Як і передбачалося, охочих купатися було небагато - крім мене, у воді борсалися ще дві собачки :) Але навіть це не завадило мені насолодитися купанням. На відміну від Біскайської затоки на півночі Іспанії, де хвилі сягали пари метрів і одразу валили тебе з ніг, океан у Ешторілі швидше був подібний на море )))

Ось тутечки ))
І такий ось палацик на пляжі ))

+17 градусів повітря дозволило доволі комфортно відійти від холоднючої води ))) Щоправда більше цьому сприяв обід та невелика доза міцного алкоголю у якості зігріваючого ;) Цього разу трохи дорожче - десь до 5 євро )))) Але з видом на океан.

Дорога назад до Кашкайша не забрала багато часу, тим більше, що я попередньо я подивився розклад руху автобусів і був готовий стартувати із пляжу в потрібний час.

Кашкайш виявився більш цікавим за Ешторіл, але, як мені здалося, менш пристосованим для купання. Унікальність Кашкайша полягає в тому, що місцева влада переплюнула навіть українських чиновників.

На березі океану стоїть неймовірної краси середньовічна фортеця. Яким же було моє здивування, коли всередині кріпосної стіни я знайшов звичайнісінький готель. Тобто від фортеці фактично лишилася тільки стіна :(

Всередині фортеці...

Я мав не надто багато часу на огляд міста, оскільки мій автобус на Сінтру відправлявся за годину. Мене вистачило на те, щоб прогулятися набережною і побачити фортецю. Тому пробіжка дозволила побачити місто лише поверхнево.

Переїжджаючи з міста до міста, я помітив дуже цікаву річ. Даруйте мені за оффтоп, але у португальських містах неймовірно цікаві троутари. Кожен тротуар – це фактично витвір мистецтва. Це не провалене асфальтове покриття, а викладений з каміння візерунок. Притому у кожному місті чи навіть на кожній вулиці цей візерунок може бути іншим.

Кашкайш. Тротуар

Повертався я навмисне тим самим шляхом – дуже вже хотілося побачити Мис Рока при заході сонця. Видовище чимось нагадало захід сонця на грецькому острові Санторіні, коли яскраво червоне сонце опускається у воду.

Дуже складно згадувати деталі і писати через півроку після подорожі. Наступна і остання частина оповіді буде про Сінтру ))) Коли буде хтозна, але сподіваюся що таки буде )))