Бережніцкі Хум-Загреб

вночі ми швидко відрубилися у наметі в селі, назву якого ми не знали
до того моменту, доки не доїхали до Загребу і не перевірили в тирнеті)
лив дощ, ми ввечері були такі стомлені,
що вирішили не натягувати верхній тент
відповідно він протікав і в наметі було трохи води)
ми перелягли на той бік, який менше протікав і спали до години десятої)
дощ скінчився, ми виповзли, частина речей була мокра,
шалик було залишено назовні випадково)
зрештою ми побачили те, чого не встигли побачити ввечері,
бо ставили намет коли вже стемніло
позаду нас був прекраснєйший закинутий маєток, який ми трохи облазили :)
там були деякі побудови, призначення яких ми так і не второпали
і прямо під нами був струмок, який ми помітили ще ввечері
це було підніжжя невеличкої гори
і вранці з гір спускалась бабуля, привіталась, звісно
і спитала чи нам добре спалось, ах, як хорваться схожа на українську!
ми зібрали наші усі речі і пішли шукати, де можна ж тут з'їсти суп!
виявилось, що насправді ніде,
але по дорозі до нас причепився п'янющий хорват,
який спершу не виглядав так стрьомно,
коли пропонуав відвідати суп своєї бабусі,
але коли він сказав, що знайде нам машину до загребу льогко
і ще крім того ж має ф'ю апартменс ін Загреб)) ми папятілісь)
ну і часу зовсім не було, Загреб реально вже зачекався на той мамєнт!
тому ми втекли від нього і пішли в маркет,
купили шоколадку з рисом і два багєта з сиром
ціни тут, мушу сказати, трішки нижчі за українські,
але глибинка хорватії, якщо не брати до уваги цього чувачка - це вау
усі будинки з квітами, чисті, гарні, сади, городи,
туалети і банкомати в кожному селі,
усі дороги єк в Європі, а
ле при цьому немає цього західноєвропейського гонору
нам дуже сподобалась хорваться глибинка,
хоча в той самий час ми щораз більше відчуваємо, в якій же Україна задниці))
коли тут питають - ну як там у вас в Україні - я кажу - в нас красиві гори
і люди хороші - на заході особливо)) хоча це теж не зовсім правда)
тут люди значно привітніші і гостинніші,
хоча, цілком можливо, що нам просто щастить ;)
ми стали стопити прямо в селі цьому біля паркану чийогось дому,
мені здавалось що це нереально,
але непогане місце, щоб перекусити і не втратити час дарма!)
корочє тіки ми доїли перший багєт - як Нателла застопила дідуся
дуже кльового, мушу сказать, дідуся, і хоч ми майже не говорили з ним ці 40 км,
все одно він був дуже файнезним, ми їхали дуже швидко,
хоча його старенький фольц аж колихало, а я помітив вже на автобані,
що в мене якась завелика щілина в дверях, і схопився за ручку,
аби не відкрилась нєнароком, на швидкості 150 це небезпечно)
корочє доїхали ми до Загребу дуже й дуже грейт!
і тут провели півтора дні