По-русски
Українською
Погода:
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Leopolis Grand Prix
27-29 червня у Львові відбудеться найбільша автомобільна подія України та Центральної Європи.
logvynenko: архів
Виберіть проміжок часу, за який Ви хочете подивитись записи в блогах

AutoTravel у соціальних мережах


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.
 

Плоче-Тірана автостопом-паромом 30.07

5 серпня 2011, 14:10

вранці в Плоче ми вистояли велетенську чергу
о 4:30 це було бачити дійсно дивно,
там був якийсь албанський дальнобой,
який не знав брати йому білет, чи їхати через боснію
албанцям не треба віза ані в Хорватію, ані в Боснію,
ані в Євросоюз, але це ми дізналися ще пізніше,
паром коштував 40-50 грн з людини і плили ми на ньому рівно годину
і споглядати з нього ці дивовижні гори - це щось!
виходили ми перші, а за нами всі машини,
тож була можливість їх постопити одразу на виїзді з парому,
але здебільшого це були італійці,
забиті доверху дітьми і пляжними аксесуарами,
тож ми навіть не здивувались, що ніц нам не стало,
ми пішли далі,
ми йшли дуже вузькою дорогою з багатьма поворотами,
і машин на ній було зовсім мало, тож як тільки ми чули,
шо хтось наближається - одразу ж втискались в кущі і стопили
іноді нам сигналили, бо ми стояли все одно на дорозі
і там не було ані де зупинитись, ані де стати-відійти,
одразу над дорогою був обрив,
ми так пройшли очевидно і другий виїзд з парому,
він був вже через годину, і йшла хвиля італійських машин,
ми вже йшли серед виноградників,
і тут зупинився вантажний бусик з дядьком таким добрим-добрим,
у нього весь вантажний відсік забитий пластиковими коробками,
від яких штиняло булками з повидлом)
і на деяких навіть були залишки повидла,
я не уникнув нагоди вимазати свій наплічник в це повидло, звісно ж :)
він провіз нас всього 11 кілометрів,
часто машини не зупиняються, коли їдуть таку відстань,
тіпа та ну його, я тут зовсім чучуть!)
а пройти 11 км пішки з важкими наплічниками,
коли ще таких 1000 по 11 км - це пекло)
тому ми вдячні кожному такому випадку долі :)
далі ми стали стопити біля сміттєвих баків,
але тут під'їхала сміттєва машина і ми пішли далі
до виїзду з цього півострова було ще щось біля 50 км
і ми йшли і йшли і от вже третій і четвертий паром пройшов,
як різко біля нас зупинилась жіночка,
вона теж їхала щось біля 10 кілометрів,
але висадила нас біля чогось по-типу заправки радянського зразка)
ми були щасливі, бо там був магазин,
але вийшов я звідти лише з двома шоколадками і водою,
бо поїсти там не було чого зовсім,
спека душила і я ліг покуняти, Нателла стопила і я заснув,
а коли прокинувся, пішов питати у зупинившихся на заправці чуваків,
виявилось, що вони їдуть якраз до виїзду з острову,
а тоді через Боснію додому, в Угорщину,
тож вони нас взяли, хоча сиділи ми під купою речей,
точніше в ній, місця було катострофічно мало,
вони погано розмовляли англійською і ми зовсім трішки поговорили,
чуваки довго роздуплялись, де Україна,
я спитав, яка країна має кордон з Угорщиною на сході
і вони здається так і не відповіли)) було плачєвно в них з георгафією
ми дістались до розвилки,
до омріяного мільйонами рашен турістс Дубровніка
рукою подати,
ми стопили спершу на зупинці,
потім помітили, що перед розвилкою є заправка
а там творився справжній хаос, поряд з нею нема інших заправок,
тому черги стоять величезні,
вони часом виходять навіть на дорогу,
туалет не працює, навколо брудно, спека мучить,
трошки пекло, нє? )
і от трах-тарарах - прямо на наших очах аварія.
все - це погане місце - пішли звідси.
і ми пішли назад на зупинку і йдучи загадували машину до Албанії,
і найперша ж машина, що їхала, зупинилась,
там було мало місця, це кабріолет,
але це був албанець, що їхав до Албанії
і він майже не говорив англійською,
але мова жестів ой як рішала,
тож з ним ми проїхали Дубровнік,
перед тим ми стали на заправці, наш френд заплатив гроші,
а бензин йому так і не залили,
ми стали на наступній,
в нього страшенно боліла голова,
але ми вранці випили останню таблетку (
а далі був кордон з Чорногорією,
наш друг поводився як справжній Італієць,
в нього, до речі, теж італійські номери,
він їхав по зустрічній смузі, обганяючи чергу,
порушуючи правила, йому усі сигналили, але його це зовсім не бентежило,
ми проходили кордон за кілька годин,
і в нас нічого не питали і нічого не перевіряли,
і от на кордоні з Чорногорією ззаду нас в черзі стоїть італієць
він підходить до нашого албанця і питає:
"Ти італієць?"
а той відповідає:
"Я албанець, але живу в Італії, а що?"
італієць відвертається:
"А, ні, нічого", очевидно там було і щось,
чого ми не розуміли італійською, албанець йому каже:
"Хей, я вже 15 років живу в Мілані, я такий самий як і ти!"
але той вже нічого не відповідає і сідає в авто.
в Чорногорії твориться хаос, дороги - як в Україні,
білборди - РОСІЙСЬКОЮ, здебільшого про шуби, нерухомість і адвокатів,
ну да, що ще треба руссскому чєловєку,
туристів-матрасників у кожному містечку просто кишить,
усі пляжі переповнені,
ми були щасливі, що застопили машину до Албанії, і не спинялися, як хотіли,
ані в Барі, ані в Будві, ми їх проїхали,
а ще шматочок Чорногорії ми проплили на паромі, зекономивши 100 км,
як сказав наш албанець, хоча плили всього 10-15 хвилин,
і коли в'їхали машиною з ним на паром,
він вирішив сходити за водою швиденько,
короче кажучи, паром вже відпливав, і наш друг албанець на нього
з розбігу застрибував, а в нас на момент сжалісь сєрдца.
і от ми вже все ближче до кордону з Албанією,
і Чорногорія все менше нагадує країну-курорт,
біднота повсюду, дороги розбиті,
попереду Албанія, що ж нас чекає далі?
знову кордон, і знову наш друг всіх обганяє
під гучний супровід клаксонів
кордон нагадує сарай, нас пропускають без штампу навіть знову
і ми їдемо от вже по Албанії,
я бачу як у Нателли з'являється в очах страх,
це нагадує їй хроніки з афганістану,
навколо дійсно бараки і розбиті будинки,
вперемішку з рекламними банерами,
і ось наш друг завозить нас на автостоянку,
де купа маршрутчиків, які голосно кричать назви міст,
нам до Тірани 70 км, як він сказав,
я в спідниці і я ловлю реально дуже стрьомні погляди
він нас садить в маршрутку до свого друга, до Тірани,
ми їдемо і виїжджаємо навіть на автобан!! у Албанії!
але звісно він виглядає трішки інакше,
він не відгороджений, тож через нього перебігають собаки)
і місцями він реально небезпечний,
наш мерс 70-х жене по автобану
і таке відчуття, що зараз він от-от і розвалиться,
але він завозить нас до Тірани,
я даю маршрутчику 5 євро і питаю, окєй? і він каже окєй!
і от ми майже в центрі столиці Албанії.


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Теги: Плоче, Хорватія, пригоди, автостоп, Тірана, Албанія




Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook