По-русски
Українською
Погода:
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Leopolis Grand Prix
27-29 червня у Львові відбудеться найбільша автомобільна подія України та Центральної Європи.
logvynenko: архів
Виберіть проміжок часу, за який Ви хочете подивитись записи в блогах

AutoTravel у соціальних мережах


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.
 

Врятувати острів

29 січня 2014, 22:17

Напишу вам історію, що сталася зі мною вже майже три місяці тому. Історія довга і не стосується бойових дій. Вона швидше є такою мініатюрою Трієрівського "Мандерлею".

Отже почалося все з того, що гостював я на одному індонезійському островіDerawan Fisheries нічку. Острів надзвичайно красивий і води навколо ідеальні для дайвингу, снорклінгу. Там є все - корали, акулки, баракуди, манти і гігантські черепахи. Почалося все з того, що я торгувався з власником гестхауса на ім'я Гаррі за номер. З 250 збив ціну до 100 (9$). Сказав, що я вже пів-Індонезії об'їздив. Його це вразило і він запросив мене на вечерю-розмову.

Там я зрозумів, що запасу моєї індонезійської не вистачить для того, аби обговорити з ним усі хвилюючі його питання. Тож хлопчина сидів з айподом в гугл-транслейті і перекладав з індонезійської на англійську мені свої послання. Я робив все з точністю до навпаки. Часами я міг і так його зрозуміти, але для впевненості ми використовували гугл-транслейт. Тоді я дізнався, що він власник, що йому 25 років, в нього троє дітей і вродлива дружина, яка в гестхаусі замітає дерев'яні дошки, підлогу, що знаходиться на відстані кількох метрів над морем. Усі будиночки гестхаусу - над морем на сваях. Буває кілька метрів, буває приплив і вода піднімається дуже високо.

Це все було ще в серпні, ми домовились зустрітись осінню ще раз і почати щось робити. Я приїхав до Гаррі 4-го листопада. Ми вже спланували, що будемо працювати разом над його місцем. За одну ніч я не міг зрозуміти цього острова і тепер я залишився десь на 10 днів. Ми багато говорили про те, що треба змінити в самому гестхаусі, як зробити його більш привабливим на острові, де ще з десяток таких самих місць, а туристів - одиниці.

Одною з найбільших проблем, яку не помічали мої індонезійські друзі, яких щоразу приходило більше і більше на наші зустрічі, був пластик. Пластик заполонив чудовий острів. Пластикові пляшки, пакетики від чаю і штучних соків, пакетики від шампунів, цілі кульки сміття - все це легко можна було зустріти гуляючи островом, або вдивляючись поміж коралів. Історія дуже проста - раніше в цих людей не було пластику. Все запаковувалось в Індонезії в бананове листя. Все - від їжі до засобів гігієни. Дотепер так пакують рис і продають при дорозі. Правда, якщо купуєш два - загортають додатково в чорний міцний пластиковий пакет. Я відмовляюсь від нього. Але я знаю, що це таке. А чи знають про це люди, що все життя прожили на острові з населенням у кілька тисяч?

Ми зустрілися в кафе ввечері. Я знайшов спільника Томмі. Гаррі, Томмі - це, звісно, не індонезійські імена. Вони так називаються, бо хочуть бути крутими, як "на заході". Але так їх називають вже навіть тут. Нікнейми в Індонезії - окрема тема. Ти можеш назватись і переназватись неодноразово за життя і навчити людей називати себе саме так, як ти хочеш. Томмі, крім того, що поміняв ім'я ще й достойно вивчив англійську. Його дівчина, підводна журналістка National Geographic, жила в сусідньому номері. Груба дівчина у хіджабі курила свої цигарки і дим час-від-часу залітав до мене в номер. Я злився, але намагався не посваритися. Крім них англійською тут ніхто не розмовляє і я завдяки ним спілкувався значно легше з Гаррі. Без жодного гугл-транслейта. Щоправда, індонезійка розставляла акценти в моїх спічах по своєму, тому я намагався говорити так, як писав Антон Павлович. По суті.

Того вечора в кафе для індонезійців мене перекладав Томмі. Він знав англійську гірше, але я відчував, що перекладав краще. Томмі зібрав усіх друзів і родичів. Зібралося біля трьох десятків людей. До цього я вже встиг запалити Томмі ідеєю екологічної революції на острові і зумів його навіть переконати в тому, що це його ідея і давня мрія. Томмі мене не підводив. Він інструктор з дайвінгу на острові, хоча, якщо чесно, мені здається, що в нього навіть немає ліцензії.

- Скажіть, а якщо ми будемо прив'язувати весь пластик на дереві, він розплавиться під сонцем, - питали мене місцеві жителі і Томмі перекладав. 

Це було одне з перших питань і я, щойно приїхавши з Малайзії, ще не адаптувався до індонезійської простоти, на секундку задумався, в чому тут підйоб? Невже вони це питають серйозно? Але одразу ж пролунало наступне питання.

- А що, якщо ми будемо його закопувати під землю? Вириємо котлован і ось тут усе закопаємо?

Це питала жіночка років 40, власниця кафе, у якої я їв щодня і без проблем спілкувався з нею індонезійською на довільні теми. Тому я їй вірив. Але тут розмова була серйозніша і тому Томмі перекладав.

Я почав розповідати, що таке пластик, до чого призводить його накопичення на острові. Я підготувався. В попередній вечір я порився в інтернеті і викопав кілька вражаючих фактів, аби їх вразити. Їх вражало усе. У мене було відчуття, що я розповідаю їм не про якісь пакетики і пляшечки, а про секретного ворога, що насувається на їх острів.

В них усіх були серйозні сконцентровані обличчя. Такими я їх ніколи не бачив.

- Ось, подивись, я зробила з пластика собі сумку! Так можна? - показувала мені жінка свою дамську сумочку.
- Звісно, можна, - казав я. - Це чудова ідея. Це називається рециклінг. - При цьому кілька людей попросили мене продиктувати це слово і записали собі в телефони "ре-цик-лінг".

Я думав, що розплачуся. Але втримався, дотерпів. Вони були такі чуйні і настільки ж перейнялися своєю ж проблемою. Після зустрічі до мене підійшов Томмі і коли вже нікого не було обняв мене і запитав:

- Слухай, навіщо ти це робиш? Нащо тобі це треба? - він реально мало не плакав.
- Я нічого не роблю, Томмі, я просто розповів вам про те, що таке пластик і все.
- Ні, але ти дійсно за нас переживаєш. Навіщо? Чому?
- Знаєш, якщо в світі стане на один екологічно чистий острів більше - я буду щасливий, - сказав я йому, напевно, найпафосніше як тільки міг. Він просто цього чекав, я знаю. 

Ми склали план. Ми почали шукати, як транспортувати пластик до переробного заводу, звонити туди, звертатись в адміністрацію района. Всім пофіг. Мені треба вже їхати. Я обіцяю Томмі піти з ним до чиновників. У мене туристична віза, але навряд вони перевірятимуть. Я просто їх переконаю в тому, що вони мусять забезпечити вивіз пластика з острова. Ми домовились наступного разу надрукувати листівки на всіх островитян з роз'ясненням. Томмі мені одразу ж сказав, що його вони не послухають. Йому 22 роки і він по старшенству не користується авторитетом. Я не набагато старший, але я для них "булє", тобто білий. Це авторитетно. Тому я сказав, що обійду всі 200 хат на острові з листівками і спробую переконати усіх. Ми домовились закупити дошок і зробити біля кожного дому урну, в якій сміття збиратиметься, а не викидуватиметься на пісок чи в воду. Коли ми виконаємо повністю план - із пластикових пляшок ми маємо зробити скульптуру, що символізуватиме, що одним островом без пластика стало більше в світі. Ми все запланували і я поїхав.

Я почував себе погано весь час, мені було незручно, що я ніяк не закінчив те, що почав. До того моменту, коли Гаррі написав мені "ти знаєш, ми тепер щочетверга вранці збираємо всіх дітей на острові і ходимо по пляжу і у воді, збираємо пластик. Дякую тобі за те, що ти зробив". Я танцював від радості, прочитавши це повідомлення. 

Пізніше, правда, Томмі мені написав, що їм дуже важко: "Старші люди на острові не хочуть нас слухати. Вони кажуть, аби не вчили їх жити і далі кидають пластик собі під ноги. Поговориш з ними? Коли ти приїдеш?" І тут я відчуваю страшенну безсилість і винуватість перед Томмі, бо я не можу приїхати зараз, в мене не вистачить грошей і треба працювати. Треба працювати знову ж таки через гроші. Я подумав, що можна звернутись до якихось світових фондів по допомогу і наколядувати собі хоча б авіаквитки і гроші на друк листівок, які можна розповсюдити на кількох островах, але цим теж треба серйозно займатися. Писати проекти, заповнювати аплікації, бюджети. На це просто немає часу. 

Тому я поки що просто заспокоюю Томмі і кажу, що скоро приїду. Скоро, правда, буде аж в травні і я буду з групою. Напевно, першою групою, яка поїде туди разом з нашою Служба пригод. В мене навряд вистачить часу, будучи гідом, ще й обійти всі будинки, але може хтось підключиться із групи і ми разом зробимо хорошу справу. А потім я ще раз приїду і ми зробимо смітники і підемо до чиновників. А тоді поставимо монумент чистоті. Звісно, залишаться бунтівники і пофігісти, але їх буде так мало, що інші за невиконання антипластикових законів на острові їх загноблять. І в резульатті все-таки на один острів без пластику в світі буде менше. Я за базар отвічаю.

 


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Теги: Indonesia, Derawan




Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook