Прикре пограбування у Болгарії :-(

І так, прожовжуючи мандрівку Румунією, дорога привела нас на береги широкогу Дунаю. Оскільки в Сербію проїхати по дамбі нам не вдалося, то ми подалися приблизно 100 кілометрів нижче по течії, щоб переправитися до Болгарії, яка вже є членом ЄС і куди пускають на орендованому авто.

Про всі обставини чому нас туди потягнуло я розповідав у попередньому пості.

Ось як виглядає ця посічена річкою та кордонами місцевість на карті.

Окрім формальної потреби перетнути кордон, цікаво теж було відвідати фортецю у місті Відін, яке з’єднює з Румунією паромна переправа, куди нас потягнуло власне, наче магнітом.

Паром курсує практично кожних півгодини і це займає всього 15 хвилини часу, щоб переправитися на протилежний берег. Тут постійно багато руху, оскільки найближчі мости через Дунай не менш як за 100 км по обидва боки. Наразі тут будується вже один, але до завершення ще о-го-го…

До речі раніше в Україні теж було багато паромних переправ. Наразі залишилося дуже мало тих, які ще працюють. Одна з них між селами Устя і Вороновиця, що на Дністрі поруч з Кам’янцем-Подільським. А які Ви ще знаєте?

І так ми на паромі…

…і вже за декілька хвилин ступили на на болгарську землю. Там нам хотіли втулити кілька непотрібних страхівок і ще якихось зборів. Хе-хе. Не на тих натрапили.

І вже зовсім скоро ми захоплено милувалися казковою фортецею у Відіні.

Це такий собі болгарський варіант Хотина, міста яке постійно знаходилося на межі країн і, яке слугувало твердинею для різних держав у різні епохи. Зокрема значущу роль тут зіграли постійно активні дії Османської імперії, яка кілька століттями проривалася у Європу. Все, як у нас :-)

Далі заїхали трішки глибше у країну. Територія північно-західної Болгарії є найбіднішою частиною Європейського Союзу. Середньомісячний дохід тут складає 400-500 Євро. Все одно вищий ніж в Україні. Навколо так само, як в Південній Румунії: циганські брички, занедбані села і щербаті вуйки.

Ми зупинилися у містечку Дімово, щоб затаритися і зняти месцеву валюту, Леви, з банкомату.

Зупинилися на головній площі, пішли в магазин всього на 5 хвилин. Виходимо, а в машині ніц не залишилося. Прикро! Нас обікрали цигани, яких тут 80% населення :-(

Далі почалися розборки, міліція, протоколи, дослідження по гарячих слідах, впізнання і так далі. На жаль речі вже були десь по дорозі на чорний ринок Софії.

Весь цей неприємний процес доступно описав у своєму блозі Puerrtto, тож я не зациклюватимуся.

Скажу одне. Реально залишилися з документами і гаманцем. В Мартусі навіть не стало засобів найпростішої гігєни. Загальна втрата обійшлася в суму приблизно 1500 Євро.

Але ж це лише матеріальне. Напротивагу такому гіркому досвіду ми познайомилися з місцевими мешканцями, які щиро намагалися нам допомогти. Хлопчина Велізар виявився єдиним, хто знав англійську мову, а ще племінником мера. Тож міліція теж насправді працювала старанно. Це було видно, але на жаль безрезультатно.

Тим не менше тепер ми маємо нових друзів у Болгарії, які проводжали нас у путь місцевою ракією і пивком. 

Матеріальні втрачені речі вже відновлені, а нова дружба, сміхотворні спогади і досвід залишуться на довго…