Байкальське море - природнє чудо світу

В дитинстві у мене було особливе ставлення до географічних карт. Надто любив роздивлятися і досліджувати ті мапи, де був зображений рельєф, види лісів, висота гір і глибини водойм. Мене страшенно приваблювали географічні назви - аж до цього часу не можу спокійно, без "мурашок" по плечах чути слова: Танганьїка, Кіліманджаро, Іссик-Куль, Кордільєри, Шпіцберген, тощо :)

Десь у ті часи і народилася мрія про Байкал...

Найбільший острів Байкалу Ольхон. Вигляд з материка в районі поромної переправи

Якщо до Байкальського моря (саме так і тільки так місцеві жителі, схильні до екзистенційних переживань, радять називати це велике озеро, висловлюючи йому свою глибоку шану) підходити здалека - а 6 тисяч кілометрів від Києва мені здаються досить чималою відстанню - спершу дуже вражає магія цифр, яка його оточує. 

По-перше, глибина. 1637 метрів, за останніми науковими даними. Найглибше озеро нашої маленької і затишної планетки. 

По-друге, об'єм. 20% світових запасів прісної води і 90% - російських без врахування тієї питної води, що наразі перебуває в твердому стані, тобто у вигляді льоду. 23 000 кілометрів кубічних чудової, чистої, унікальної за складом і властивостями води. 

По-третє, вік. 25-30 мільйонів років, порівняно із звичайним віком більшості озер, що становить лише 10-15 тисяч років. Байкал був свідком багатьох еволюційних змін і є безпрецендентно цінним об'єктом для наукових досліджень. Вчені вважають, що Байкал колись може стати морем чи, навіть, океаном - встановлено, що його береги розходяться з швидкістю бльзько 2 см на рік. Не певен, що ми встигнемо стати свідками цієї, без перебільшення, чудесної події, та можна радіти за прийдешні покоління, адже чистої байкальської води ставатиме все більше. :)

Крім того, якось дуже таємничо виглядає те, що у Байкал впадає (за різними даними) від 336 до 544 річок, а витікає лише одна Ангара.

Гирло Ангари знаходиться поруч з населеним пунктом Ліствянка - у південно-західній частині озера. Звідтіля можна переправитися поромом у Порт Байкал, звідки починається легендарна КБДЖ - страшенно красива залізниця з великою кількістю мостів, тунелів і галерей, побудована на початку ХХ ст.

"Золоті" кілометри Навколобайкальської залізниці

Навколобайкальська залізниця. На дальньому березі видніється набережна Ліствянки

Приблизно посередині гирла Ангари видніється з води невисока (1,5 м) скеля - Шаман-камінь - природній регулятор витоку води з Байкалу. Я не зміг її сфотографувати, бо, повертаючись з подорожі по КБЖД, вже на поромі потрапив у дощ.

Проте, у маршрутці до Іркутська водій розповів мені легенду про цю невеличку скелю.

Була у древнього Байкала донька Ангара. Ховав він її від чужих поглядів у своїх глибоких водах. Коли настав час шукати їй нареченого, Байкал не хотів відбускати Ангару у далекі краї - підібрав їй до пари знатного Іркута (притока Ангари - прим. автора). Але Ангара дізналася про могутнього і красивого богатиря Єнісея і втекла до нього від батька. Розсердився Байкал, виламав величезну скелю і кинув її навздогін доньці. Але Ангара встигла прорвати скелі і впадає в Єнісей досі. А камінь посеред гирла - верхівка тієї скелі, якою Байкал намагався зупинити Ангару.

Найцікавішим є те, що вчені підтвердили "правдивість" цієї легенди. Ангара значно молодша за Байкал - розлом у Приморському хребті утворився менш ніж 100 тисяч років тому, саме тоді Ангара й вирвалася "на волю", утворивши красиву і повноводну річку, яка зараз впадає в Єнісей.. а Іркут став притокою Ангари. :)

Серце Байкалу - острів Ольхон

Всього на Байкальському морі - 26 островів. Історичним і сакральним центром - справжнім серцем Байкалу  - є найбільший з островів - Ольхон. На острові знаходяться багато природніх пам'яток, з кожною із яких пов'язані якісь легенди, або перекази. Одним із таких, священних і дуже шанованих бурятами аж до цього часу місць є Скеля-Шаманка, або мис Бурхан. 

Поруч з "столицею" Ольхону Хужиром, навпроти західного берега Байкалу, з води виходить двовершинна скеля з білого мармуру і вапняка, вкрита яскраво-червоними лишайниками. У скелі є наскрізна печера, де раніше знаходилося святилище, заходити в котре мав право лише шаман.

Мис Бурхан. Земна домівка шаманського бога

Мис Бурхан - одне з найсвятіших місць Азії і об'єкт поклоніння послідовників північної течії шаманізму

І раз уже мова пішла про шаманізм, то хочеться розповісти про цікаве явище, притаманне цій релігії.

Обо - древнє святилище, місце перебування духів цієї місцевості. Шаманісти вірять, що навколо нас постійно перебувають тисячі і тисячі духів. Ці божества можуть жити у деревах, у воді, камінні, у повітрі, в горах і долинах. На їх честь, з давніх давен, в Бурятії, Монголії і в Тибеті споруджують споруди з каменю, глини, дерева, прикрашаючи їх кольоровими стрічками, рогами і черепами тварин. З часом обо розросталися і слугували орієнтирами для мандрівників, караванів. Біля цих сакральних споруд промовляли молитви і складалися жертви духам - аби подорож була вдалою.

Зараз обо називають навіть невеликі купки з каміння, покладеного одне на одне. Вважається, що людина, яка створює обо, стає ближчою до природи, переймається її духом і силою, адже місце, де поселяються духи - стають своєрідним порталом між світами, у таких місцях тканина реальністі тоншає, що дає можливість істинно віруючим переживати певний сакральний досвід.

Невеличке обо на скелях Ольхону

Коли пізніше я сидів на піщаному пляжі в Хужирі, складання свого власного "обо" стало для мене чимось на зразок медитації, можливістю подумати про все те, за що я вдячний цьому світові і про людей, яких я люблю.

Моє власне "обо", збудоване на ольхонському пляжі в знак поваги до байкальських духів :)

Крім мису Бурхан на Ольхоні можна побувати на чарівних піщаних пляжах, побачити інші вражаючі за красою миси і скелі, сходитив  тайгу за грибами, піднятися на вершину священної шаманської гори Жима (1276 м), звідки видно східний берег острова.

Аби описати всі місця, які варто побачити на Байкалі, не вистачить цілої книги. Найкраще - просто наважитися і приїхати сюди, побачити все на власні очі, напитися чистою прохолодною водою прямо з озера, скуштувати гарячої, копченої байкальської риби, прокинутися з першими променями сонця, аби побачити спокійні дзеркальні води, зустріти мандрівників з різних куточків світу, заспівати їм під час посиденьок біля вогнища "Кедь ми прийшла карта", або "Старенький трамвай"....

Як добиратися?

Попри те, що більшість узбережжя Байкалу досі не має нормальних доріг, 300 кілометрів від Іркутська до найбільшого села на Ольхоні - Хужиру долаються за 5 годин на автобусі, або за 3-4 години на авто. Все залежить від того, чи довгою буде черга на поромній переправі через протоку Ольхонські Ворота - найвужчу ділянку води між островом і материком.

МРС - поромна переправа на острів Ольхон

Переправа поромом безкоштовна. Серед пасажирів можна зустріти росіян з усіх куточків ціїй неозорої федерації, англомовних європейців невизначеного віку і всюдисущих японських туристів. Пором через Ольхонські Ворота ходить з середини червня до вересня щогодини з 7:00 по 23:00.. Один - з материка на Ольхон, інший - навпаки, йому назустріч.

Від переправи до Хужиру веде гравійна дорога, трохи далі після Хужиру, по дорозі до найпівнічнішого мису Ольхону - Хобоя - грунтова лісова дорога. До більшості чарівних місць можно досить близько доїхати на авто, решта відстані легко проходиться стежками. :)

 *   *   *

Між Ольхоном і материком - частина озера, яка називається Малим Морем - наймілководніша  частина Байкалу. Наприкінці серпня температура води тут сягає рекордних 25 градусів за Целсієм. Саме тому тут розташовано найбільше пляжів, туристичних баз і пансіонатів.

Дороги до Малого Моря

Мале Море, Ольхон, Ліствянка, Навколобайкальська залізниця - це відомі, легкодоступні і туристичні місця на Байкалі, але ж є ще Байкал древній і дикий, з скелястими хребтами і тайгою - на півночі, потаємними місцями перебування чарівної байкальської тваринки - нерпи - на на сході.

Заповідне його обличчя не показується всім і одразу, щоб побачити північно-східну, найбільш важкодоступну частину озера, потрібно добиратися катером, на вертольоті, або пішки. Місцеві мандрівники і туристи з інших земель іноді відправляються  у піші подорожі навколо Байкальського моря - така мандрівка стає справжнім випробуванням мужності, сили і характеру, адже триває не менше 2 місяців і минає досить важкопрохідні місця. Проте, така подорож може стати однією з найяскравіших подій у житті. Наразі я тільки мрію про щось подібне :)

*   *   *

Окремим пунктом культурної програми на Байкалі проходить дегустування місцевої риби. Два найвідоміших представника цього, безумовно чудового, процесу - байкальський омуль і харіус посідають чи не найзначніше місце у "гастрономічній" програмі мандрівника.

Вже у Ліствянці, можна скуштувати омуля гарячого чи холодного копченя, або в'яленого. Одна рибка обійдеться в 70 - 100 рублів. На Хужирі та ж сама риба продається по 50-60 рублів, але на околицях села можна сторгуватися по 30 рублів за рибинку. Щоб розуміти масштаби "трагедії", у мене, стокілограмового мужика, ледве влізло дві середнього розміру рибки (до 25 см). Але рука продовжувала тягнутися до маракуйї... :)

Молодий іркутський бізнесмен Дмитро, який підібрав мене за Іркутськом і довіз аж до поромної переправи, який пргостив мене бурятським аналогом мантів, хінкалі, вареників - "позами", сказав, що немає нічого смачнішого за "оселедця" з омуля з картоплею, яку я обов'язково скуштую, коли знову приїду в гості до Байкалу.

А от за харіусом не склалося. Промисловий вилов призвів до того, що популяція цієї риби дуже зменшилася і тепер ловити її заборонено. Тож зустріти харіус у продажу тепер досить складно... 

Таємниці Байкалу

Таке багате на естетичні та емоційні переживання місце не могло обійтися без аномалій, феноменів і таємничих легенд. 

Частина з них стосується скарбів та кладів. Деякі історії про це я вже згадував, коли розповідав про Навколобайкальську залізницю. Крім них існує ще багато розповідей про печери, де заховані скарби і втрачені у байкальських водах коштовні метали.

Також, на берегах Байкалу зустрічаються дивні частини складених з каміння валів, схожі на стіни древніх фортець. Вони виглядають абсолютно рукотворними, проте хто і чому зводив їх у прадавні часи - досі не відомо.

І найцікавіший феномен, який можна тут побачити - міражі.  Унікальне поєднання завжди прохолодної води і різних за температурою і напрямом повітряних потоків, створюють умови, коли мандрівники, рибалки, чи звичайні випадкові люди моожуть побачити у небі над Байкалом літаючі скелі, химерні кораблі, стовпи світла, віддалені або й зовсім не існуючі населені пункти.

Одиним з найхимерніших міражів, що спостерігався на Байкалі є поява вночі у небі над водою примарного потага, в якому можна було побачити світлі квадрати освітлених вікон і навіть силуети пасажирів. Подібний потяг міг рухатися в той час, звісно, по землі на іншому березі озера, на відстані 50 кілометрів...

Попри те, що Байкал зараз є одним з найбільш досліджуваних озер, ніхто толком не знає, які ще загадки і таємниці можуть зустрітися на його берегах і, головне, під водою. Бо навіть зараз, після багатьох років досліджень, вчені продовжують відкривати тут нові види флори і фауни...

*   *   *

Так здійснилася мрія малого хлопця, який любив географію. Для цього не потрібно було багато грошей, чи якісь надзусилля. Досить було дуже мріяти, хотіти і коли нагода випала - не проґавити свого шансу.

Після того, як я пив воду з Байкалу, як ночував на його берегах, після того, що відчував, слухаючи вночі, як вітер тріпоче наметом, після зустрічей і прощань, після стрімких купань у холодній воді я вже не можу не хотіти повернутися. Тим більше тепер, коли я знаю, що 6000 кілометрів, це багато, але не страшно, це просто відстань. 

А будь-яка відстань може бути подолана тим, хто починає йти.

Фото автора