Байкал, або Знайомство з чудом

Зараз на Байкалі зима. Озеро вкриває кількаметровий шар льоду. У березні він найміцніший, витримує не лише перегони на джипах, але й вагу вертольота. Кажуть, що зима на Байкалі схожа на казку, особливо навесні, коли глибоко у товщі льоду з'являються тріщини, створюючи химерні візерунки. Трохи пізніше лід почне рухатися, здіймаючись твердими і блискучими хвилями, утворюючи тороси - нагромадження уламків льоду. Є місця, де висота таких нагромаджень досягає 7 метрів, посеред них утворюються чудернацькі лабіринти і неземної краси льодові печери...

На жаль, я не бачив цього на власні очі, лише слухав серпневі оповіді місцевих жителів про красу зими розвісивши вуха, передивляючись фотоальбоми в сувенірних крамничках...

На щастя, я побачив Байкал тоді, коли він лагідний до гостей, дозволяє плавати у своїй воді, годує смачною свіжою рибкою, дзеркальним плесом зустрічає ранок; тоді, коли фарби шаленіють - між водою і небом, коли до ранку можна гуляти по пляжу босоніж, пропускаючи пісок між пальцями ніг...

Байкальське море - природнє чудо світу і здійснення мрій

Протилежний, східний берег Байкалу

Ліствянка

Знайомство з Байкальським морем можна розпочати з Ліствянки - невеликого населеного пункту на південно-західному узбережжі озера, біля гирла Ангари. Саме звідси розпочинаються більшість водних маршрутів по озеру. Тут є туристичні бази, санаторії, готелі, кемпінги, оглядові майданчики, виходи на короткі піші маршрути - все, що потрібно для щастя туристам. :)

В Ліствянці на пірсі завжди стоять вільні катери і яхти, які можна орендувати для прогулянки по воді. Крім того, звідси ходить пором в Порт Байкал - кінцеву станцію страшенно мальовничої Навколобайкальської залізниці (російською скор. КБЖД).

КБЖД славиться своїми тунелями, мостами і галерями, збудованими на початку ХХ ст.

Раніше КБЖД була частиною Транссибірської магістралі, проте, після затоплення в 1959 році частини залізниці вздовж Ангари, Навколобайкальська ділянка залізниці довжиною 84 кілометри стала тупиковою. 

Через свою виняткову красу, КБЖД дуже популярна серед туристів - по ній можна подорожувати на спеціальному туристичному потязі, винаймати самохідний вагон, або дрезину, йти пішки і, нарешті, проїхатися на легендарному улюбленцеві мандрівників - "мотані".

Машиніста "мотані" можна попросити зупинитися практично в будь якому місці

"Мотаня" ходить між Портом Байкал і Слюдянкою, двічі на добу, туди і назад, підвозячи продукти і найнеобхідніше місцевим жителям, допомагаючи туристам вибратися на КБЖД. Цей маленький потяг не лише зупиняється там, де попросять машиніста пасажири, але й, за чутками, "стопиться" з колій. Такий собі потяговий автостоп :)

На КБЖД завжди можна заночувати в наметі, воду сміливо можна зачерпуват и прямо з озера. Так само вистачає і дров, їх можна знайти на березі, біля води, або біля залізниці - туди вони падають зі скель.

Ближче до Порту Байкал вздовж КБЖД з'являються пляжі, на які люблять приїздити купатися ті, хто живе в готелях і пансіонатах Ліствянки.

Іркутськ

Між Ліствянкою та Іркутськом - 68 кілометрів. Дорога з гарним асфальтом і щільним рухом громадського транспорту. Проте, остання маршрутка на Іркутськ відправляється о 21:00.

Іркутськ чимось схожий на Санкт-Петербург. Мости, острови посеред Ангари, старовинні будівлі, церкви, набережна. Його будували декабристи, який засилали в Сибір. Вони не могли повернутися в столицю Російської Імперії, тож збудували собі Пітер тут.

На центральній алеї міста, біля муніципалітету, реалізовано цікавий проект - вздовж квітників встановлено десятки щитів із старовинними зображеннями будівель поряд з їх сучасним виглядом (якщо такий є).

Особливо вражаюче виглядає на фотографії Казанський собор - 60 метрів у висоту, визначна пам'ятка архітектури. Була. Цей храм був знищений радянської владою в 1930 році разом з сотнями інших. Громада Іркутська досі шукає кошти на його відновлення.

Залізничний вокзал в Іркутську обладнаний вай-фаєм, вірним другом всіляких блогерів-мандрівників. Щоправда, не безкоштовним. Аби скористатися чудодійними хвилями глобальної мережі потрібно оплатити перебування в залі підвищеного комфорту.

У місті є де погуляти і на що подивитися, його можна сходити вздовж і впоперек, як це зробив я, доки Байкал покликав до себе знову. :)

*   *   *

На КБЖД я дізнався про Ольхон - найбільший острів в байкальських водах - центр місцевого шаманізму, культове і страшенно гарне місце.

Від Іркутська до Ольхону - майже 300 км. Якщо їхати на авто - потрібно виплутувати з міста на Якутський тракт і їхати до Баяндая, в якому повернути праворуч і сподіватися, що не піде дощ. Останні десятки кілометрів перед поромною переправою минають по неймовірній дорозі класу Париж-Дакар. Асфальтна дорога досі прокладається, вічно ремонтується і т.д., тож кожен намагається прокласти свій шлях. Тому дорога до острова виглядає дуже містично - такий собі борхесівський сад стежок, що розбігаються в різні боки - таким чином, туристи з Іркутська роз'їжджаються, підшукуючи собі тихі і затишні місця для відпочинку вздовж західного узбережжя озера.

А нам своє робить. Тобто їхати з Іркутська на Ольхон автостопом. Для цього теж спершу потрібно вибратися на Якутський тракт. Після серії хитрих маніпуляцій з громадською думкою стає ясно, що потрібен автобус, будь який, що їде в той бік. Такий можна знайти біля центрального ринку - язик до Ольхона доведе. А потім на трасі знай - не лови гав - попутних автомобілів у той бік вистачає...

Острів Ольхон

Перед протокою Ольхонські Ворота - найвужчого місця між островом і материком щогодини ходить безкоштовний пором. Населений пункт на материкові, звідки рушаєш у бік Ольхона, чомусь називається МРС. Ну МРС то й МРС :) Ольхонські Ворота маєть кепську славу - у негоду тут небезпечно мандрувати по воді, хвилі зустрічаються в найнеочікуваніших комбінаціях, можуть перевернути невеликий катер.

Найбільший острів Байкалу має 72 кілометри у довжину і 15 - в ширину, у найширшому місці. Про асфальт тут можна тільки мріяти. Добре, що хоч електроенергія присутня - біля поромної переправи можна спостерігати, як вона по проводах вибирається з води і далі біжить по опорах вздовж дороги. :)

По Ольхону можна рухатися на "таксі" - це такі "рафіки", як у нас колись були авто "швидкої допомоги", або автостопом. Або пішки, звісно. Спершу я вибрав третій варіант і пішов не по дорозі, а понад скелями, там де у Ольхоні прорізало часом і водою такі собі трохи фйорди :)

Зрештою, якщо обирати варіант "пішки", треба бути готовим, що це буде довго. До "столиці" Ольхону - центрального поселення на острові, від переправи було не менше 40 кілометрів. Після 5 з них захотілося омуля гарячекопченого, покупатися у прохолодній воді, шепіт хвиль послухати...

Дорога до Хужиру - більш-менш, гравійна, вкатана, за відсутності дощу - цілком прийнятна. Якою вона стає після зливи - перевірити не встиг, бо зливи не було. Ну і слава Богу! :)

В одному місці біля дороги стояли п'ятеро тайців, яких я вже зустрічав на КБЖД. Вони доводили якомусь таксисту, що не мають грошей на оплату його послуг і вперто намагалися доїхати автостопом. Запитали мене англійською, куди я йду. Відповідаю - в Хужир. Дуже здивувалися :)

Я ж здивуватися не встиг - через 300 метрів мене підібрало одне з ольхонських "таксі", як пояснив мені водій доки ми їхали, його викликали до порому даремно, бо клієнтів не було. Він же мене потім познайомив в Хужирі з місцем, де я купував омуля за демпінговими цінами - по 30 рублів за рибку.

Хужир

Найбільше село Ольхону. Така собі "столиця" туризму і шаманізму. Тут можна знайти інтернет, магазини, турбази і пансіонати, тут є інформаційно-туристичний центр і можливістьт винайняти практично будь-який вид транспорту. :)

Поруч з Хужиром знаходиться священна Скеля-Шаманка - мис Бурхан. Скеля у воді, з'єднана з островом смужечкою землі - священне для шаманістів і всіх бурятів місце. 

Автомобільні мандрівники під'їжджають на автомобілях на гору, звідки до Шаманки - руков подати.

Біля Шаманки у лісочку, або біля пляжу можна встановити намети, автомобільні мандрівники заїжджають прямо туди на своїх транспортних засобах. Біля берега стоїть катер, який возить охочих на екскурсію вздовж берегів острова. В Хужирі є бані і навіть дискотека на вихідних. :)

Ввечері, коли всюдисущі японські туристи зникають з пейзажу, поруч з мисом Бурхан відчувається присутність таємничих і древніх сил - справжніх хазяїв цього прекрасного острова.

Ввечері, або зранку, коли сонце близьке до горизонту і тканина реальності тоншає, прадавні духи виходять на поверхню і танцюють у воді з сонячним промінням...

Мис Бурхан - священне для шаманістів місце

*   *   *

Справжні прибайкальські екстремали відправляються у піші мандрівки навколо озера, тривалістю в кілька місяців, через тайгу з ведмедями, у дикі й безлюдні північні гори, у пошуках нерпи або просвітлення. Іноземні мандрівнки, раз побачивши це чудо природи, повертаються у інші роки, продовжуючи вбирати у себе неймовірну красу місцевої природи, або випробовують характер у зимових мандрівках...

Літній Байкал - це Байкал "для чайників", Байкал спокійний і привітний, Байкал туристичний. Але такий, без якого не можна рухатися далі.

Доки у світі є ще стільки нехожених доріг не страшно подолати тисячі кілометрів, аби відчути життя по-іншому, страшно просидіти весь той час, коли можна було б мандрувати, вдома.

На Байкальському морі тисячі і тисячі місць вартих бути побаченими і відчутими, і мій шлях навколо нього тільки почався...

Фото автора