У Вардзію навпростець

Я дуже люблю Грузію - красу її гір, безпеку її доріг і міст, гостинність і щирість її людей... За два роки мені пощастило побувати в 9 з 12 грузинських регіонів. Я бачив величні древні храми центральної Грузії і високі вежі горян Тушеті, пройшов кількасот кілометрів її горами і дорогами, її бездоріжжям, ночував біля стрімких кришталево чистих річок, куштував п'янкі шедеври її виноробів...

Я полюбив цих гостинних і щирих простих людей, спілкуючись з водіями під час подорожей автостопом і з маршрутчиками, розпитуючи про дорогу в полісменів, приймаючи пропозиції ночівлі в грузинських прикордонників і пастухів.

І я дуже добре знаю, що краса світу зовсім не обмежується туристичними маршрутами... ;)

Перевал Тсхрацкаро (2454 м) між Ахалхалакі та Бакуріані

Майже всі шляхи в Грузії розпочинаються з столиці - Тбілісі. Це мальовниче місто лежить в долині річки Мткварі на перехресті древніх торгових шляхів і сучасних магістральних трас.

Тбілісі. Церкви, вино і хачапурі

Є кілька способів розпочати свій маршрут Грузією з її столиці. 

Автостоп - досвід підказує, що найкраще вибиратися з міста на трасу маршрутками - це і дешево і зручно.

В Тбілісі є два "народних автовокзали", "західний" - біля метро "Дідубе", і "східний" - біля станції "Самґорі". З "Дідубе" можна поїхати в бік Мцхети, Горі, Казбегі, Кутаїсі, Боржомі (загалом - північно-західний напрямок). З "Самґорі" - у бік Телаві, Руставі, Марнеулі, Цалки (південний-захід та схід). Вийшовши з метро, потрібно запитати людей про дислокацію маршруток, бо вони ховаються :)

Залізниця - в Грузії є лише одна діюча залізнична гілка - Батумі - Тбілісі - Баку. Проте, вона має декілька відгалужень, що дозволяє плодитися і розмножуватися всіляким приміським потягам. Більш детально про грузинську залізницю, напрямки і розклад можна читати російською на її офіційному сайті.

Крім того, між Боржомі та гірськолижним курортом Бакуріані ходить вузкоколійка, котра вже стала легендарною. :)

І, звісно, завжди можна податися самоходом на орендованому або власному авто. Особливо тепер, коли більшість важливих автомобільних шляхів Грузії доведені до ладу, або ремонтуються.

*   *   *

Нам дуже хотілося у Вардзію - легендарне печерне місто неподалік від кордонів з Вірменією та Туреччиною. Найпростіший шлях туди розпочинається з станції метро "Дідубе", спершу по автобану, а потім через курортне Боржомі далі на південь.

Але якесь шило не давало нам спокою і хотілося іншого шляху, менш "розкрученого" і стабільного. Ще й один з грузинських друзів обмовився про нову трасу на півдні Грузії. Обмовився, але застерігаав від поїздки нею. Ага, отже нам якраз туди! :)

Якщо їхати на авто - це коротший шлях у Вардзію, ніж через Боржомі. Якщо ж автостопом і пішки, то коротшого просто не буває, хіба на вертольоті.

Для того щоб потрапити на "нову" південну трасу, треба їхати в бік Марнеулі і Вірменії і повернути перед селом Кода праворуч, далі їхати до Тетра-Цкаро і одразу за ним не слухати навігатора, а ще раз повертати праворуч за вказівником на Манглісі, ще трохи цією трасою і буде перехрестя, звідки на цалку треба їхати ліворуч, а далі - тільки по трасі, через Ніноцмінда, Ахалхалакі - вона там одна-єдина така. І в гарному стані - таки відремонтували... :)

Цалкинське водосховище

Цалка - невелике містечко, останнє в Квемо-Картлі, якщо рухатися на захід. Тут живуть переважно вірмени - близько 54% і греки - 22%, є кілька магазинів і кафе і, навіть, відділення Bank of Georgia.

Західна частина Квемо-Картлі і більшість Самцхе-Джавахеті населені переважно вірменами. Села і містечка тут виглядають досить бідно і запущено, практично відсутня туристична інфраструктура та сфера послуг, але на привітність і гостинність місцевого люду це не впливає жодним чином.

Подекуди, серед водіїв ходять легенди про українські села в регіоні, де з давніх-давен живуть старообрядці. Легенди ми чули, але сіл таких не бачили. :)

На трасі Тбілісі - Ахалхалакі досить мало заправок. Я помітив по одній у Цалці, Ніноцмінда та Ахалхалакі. Щось схоже на заправку було біля села Хертвісі і жодної - між Хертвісі та Вардзією.

*   *   *

Перевалом Тікматаші (2168 м) починається суворий високогірний край Самцхе-Джавахеті. Одразу за перевалом, на висоті 2073 метри розкинулося найбільше грузинське озеро - Паравані, далі, вздовж траси, значно менше озеро Сакгамо біля одноіменного села.

Біля обох озер є місця для наметів, можна знайти воду та хмиз, але потрібно зважати на те, що навіть влітку тут буває досить прохолодно, часто дощить і дме вітер.

Ранок на озері Сакгамо

У регіоні нараховують близько 50 храмів та монастирів, найвідомішими з яких є Сапара біля Ахалціхе, яку знайти не просто і треба ходити ногами, Вардзія - величезний печерно-монастирський комплекс майже біля кордону з Вірменією і Ваніс Квабебі - печерний монастир VIII ст. поруч з Вардзією.

Також в регіоні є декілька фортець, одна із них - в селі Хертвісі - височить на скелі прямо над дорогою, що веде у Вардзію.

Одна із найдавніших грузинських фортець - Хертвісі (X ст.)

*   *   *

З центрального міста регіону Самцхе-Джавахеті - Ахалхалакі у Вардзію можна потрапити двома шляхами: цивільним - по трасі що веде в бік Боржомі та Ахалціхе, біля фортеці Хертвісі повернути ліворуч і їхати прями аж до печерного міста, або екстремальним - піти з Ахалхалакі у Вардзію пішки через село Кумурдо з загадковим храмом без купола, мальовничими схилами каньйону Мткварі, через "кам'яні сади"...

Детальніше про це читайте у матеріалі: Південна Грузія: вірмени, озера і бездоріжжя

Для мене вибір був очевидним - навпростець. :)

Селяни прокопали русло для струмка, аби провести гірську чисту воду в село

Вардзію добре видно з дороги, у сітінках вона виглядає химерно і загадково, а зранку сюди прилітають хмари, щоб кутати в білу небесну вату древнє печерне місто, річку Мткварі, гостинну кафешку біля мосту і сонних туристів...

Вардзія. Печерне місто у хмарах

Вардзію збудували в части легендарної цариці Тамари (ХІІ ст.)

Дорога навпростець з Тбілісі у Вардзію дикими і нетуристичними південними краями, зайняла 2 переповнених красою і враженнями автостопних дні. 

Я не можу зрозуміти, чому такий важливий туристичний об'єкт, як Вардзія, досі відсутній не лише в GoogleMaps, але й на мапах для туристів, які можна отримати в інформаційно-туристичних центрах Грузії.

Можна лише здогадуватися, від кого ховають це правдиве Місце Сили... :)

Вирушаючи з Вардзії, варто подивитися на печерний монастир Ваніс Квабебі та замок Тмоґві - вони знаходяться на березі Мткварі по дорозі до Хертвісі.

*   *   *

З Ахалхалакі є "короткий шлях" на північ, в Бакуріані та Боржомі, через перевал Тсхрацкаро (2454 м). Дорога там є, але стан її дуже сумнівний - така собі грунтовка посипана місцями щебнем. Але у вересні 2011, з боку Ахалхалакі на цій дорозі тусувалися працівники дорожної служби, заміряли відстані і обіцяли, що невдовзі тут буде новенька траса.

Побачимо :)

На цій трасі нас обігнало лише 4 авто, і 3 з них нас підвезли. Останнє, водієм якого був, якщо пам'ять мене не підвела, сивий і кучерявий Різо Васильович віз нас аж на перевал, доки у нього не закінчився у бакові бензин.

Грузинський пастух перед перевалом Тсхрацкаро

Там, поруч з охоронцями нафтопроводу Баку -Тбілісі - Джейхан, він нас висадив і покотився в долину...

*   *   *

Коли цей чудовий грузинський дядько допомагав нам знайти хліб в селі Чадо перед перевалам, ми зайшли у прибудовану до хати крамничку. Там він пригостив нас вином Кіндзмараулі, а її хазяйка і продавчиня, чарівна грузинська вірменка, запропонувала нам випити кави.

Смачнішої кави я у своєму житті не куштував... ;)

Фото автора