По-русски
Українською
Погода:
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Leopolis Grand Prix
27-29 червня у Львові відбудеться найбільша автомобільна подія України та Центральної Європи.
Ірена Карпа: архів
Виберіть проміжок часу, за який Ви хочете подивитись записи в блогах

AutoTravel у соціальних мережах


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.

Baby India

7 листопада 2013, 08:04

Щойно подзвонив знайомий і розказав, як мило він за 600 доларів злітав на Шрі Ланку. В ці 600 йому вліз готель, переліт і дворазове харчування. Спершу моя доморощена українська жаба спробувала сказати “ква”, а потім я собі вирішила, що хоч і потринькала на свою Індію в енні рази більше (бо який ще ідіот купує квитки за три дні?), а все ж поставила галочку навпроти слова “Керала”.

Єдина знайома кандидатка і перемогла, бо не злякалася, озброївшись власною семирічною донькою, відправитися з нами в цей паназійський похід.

"Мінімум тиждень" за 1,5 доби

Нормальні люди все роблять з головою - за півроку купують квитки, за місяць ідуть по візи... В нас же квитки купилися з виряченими очима за 3 дні до вильоту, відразу ж побігли за візами. І тут (радійте, шукачі візової справедливості!) нам в індійському посольстві сказали таке:

Ваші візи, жіночки, готові будуть завтра. А діти у вас - американці. Так що мінімум тиждень все буде вирішуватися, а може й більше. Ну і з вас по 40 доларів, а з кожної дитини по 70...

Якби в мене на голові було розкішне волосся, а не три пиндики, воно би спершу стало дибки, а потім би я його на собі рвала. А так то просто включився режим центрифуги і я миттю напружила всіх - від дівчат, що колись працювали в індійському посольстві і знайомі зі мною були через організацію мітингу з захисту тварин, до тьоті Каті, що в посольстві наливала чай, і знала в якій годині приходить Андрій, друг знайомої моєї знайомої, котрий має вблагати консула зглянутися над нашими дітьми й не підозрювати їх у світовому тероризмі.
Настя, моя компаньонка, залишася при цьому спокійною.
Правда, в пориві віддати посольству все і по-чесному, ввіпхала індійському клерку навіть свій податковий звіт за 2012 рік і оригінал свідоцтва про народження доньки. Довелося потім все то шукати і виривати з мясом із прошивочок... хазяйновиті індуси, всьо їм пригодиться, бач.
Коротше, за допомогою карми і добрих людей все нарулилося.

Викинувши на смітник істерики півтора кілограма нервових клітин, я таки тримала в руках наші паспорти з візами. Індійський клерк, до слова, ще змусив нас бігати до нотаріуса робити дозвіл батьків дітей на їх вивіз до Індії. І, знову ж до слова, нафіг нікому на кордоні той дозвіл не був потрібен. Ані він, ані свідоцтво про народження, в якому вказується, що я, Ірена Карпа, мама цих Хансенів.
Діти - іноземні громадяни. Дозволу не треба. - сказав прикордонник.
Нє, я теж проти паперової роботи, але ж таким чином я можу будь-чиїх дітей будь-куди вивезти? Бо фотки в паспортах такі, що і китайці під них заканають...

Не загубити б дітей

Коли думаєш собі “Індія”, то хоч ти в ній і був уже чотири рази, однаково першою асоціацією зринають мумбайські нетрища, делійські околиці Мейн Базару чи просто яка-небудь електричка до Калькути. Одним словом, загубитися там діткам, думаєш, раз плюнути. Давай, каже Настя, зробимо їм такі жетончики, як у солдат. (Ага, це коли солдата на шматки розірвало, то раптом шия буде ціла й можна буде ідентифікувати, де чия, гггг). Гаразд, давай зробимо такі медальйончики. Напишемо на них імена, громадянство, домашню адресу, номери телефонів та імейли. Настя, свята душа, на піку передпоїздкової суєти, взяла ініціативу на себе.

- Слухай, - дзвонила вона через кілька годин після осінення геніальною ідеєю. - Єдине місце, де я знайшла такі медальйончики - це зоомагазин.
- Ну шо - стильно...
- Ну да. Але тут в основному самі лише кісточки. Правда, є зі стразиками, лови фото.

Крім кісточок (рожевих, зі стразиками, камуфляжних) в зоомагазині для песиків ще передбачалися сердечка і кружечки. Подумавши, я таки дала згоду на схематичне зображення головного органу кровообігу для моєї більш жіночкої Каї. Для пацанки Кори могла вже підійти і кісточка, і череп, але, як на біду, ті медальйони, що зі стразами чи пофарбовані, не піддавались двосторонньому гравіруванню. Та й ті, що піддавалися, вміщували максимум два номери телефону, ім'я та імейл. Імейл, доречі, не мій, довгий, а короткий робочий Настин. Чудом знайшлося те, що таки скидалося на жетон універсального солдата. Отже, два сердечка (семирічній Соломії й півторарічній Каї) і один жетон для дво-з-половиною-річної Корени. Нашу армію майже озброєно.

Хай тепер, якщо не знайдуть, тільки спробують не віддати. Хоча таких дітей, як мої, захотіли би вернути з благаннями і доплатою.

Пакування речей у дорогу в моєму виконанні - справа консиліуму. Тобто, просто мого виконання недостатньо. Про кожну шмотку я мушу питати “так” чи “ні” мінімум у трьох людей: в себе, ліпшої подруги і няні. Взялося в основному те, що планувалося бути залишеним в Індії. Плюс кілька одежин для фотографій. (Мушу сказати, на фотографії головно потрапляли оті, перші, а другі в секунді засиралися чим-небудь натуральним, що точно ніколи не відпереться). Трохи повагавшись над двома візками (один на близнят, інший, одномісний, куди няня пхає моїх дітей в позі гребців байдарки) і пожалкувавши, що не маю другої спини, бо повішала би на неї Каю в спеціальній переносці для альпіністів, я схилилась на користь одномісного візка. (В результаті він так і простояв, сіромаха, в готелі, бо в моторікшу не влізав, а до вокзалу, щоби поїхати з ним в інше місце, штовхати по спеці голими руками якось не наважилася. Думаю, якщо ви не такі псіхи, як я, і все-таки висидите з дітьми на одному пляжному місці, візок таки беріть — і на базар зручно ходити, і від сонця в обід закрити капюшоном можна, якщо ви не добігли до антирадіаційного прихистку, ггг. Фізкультура в мене вийшла ще та — від готелю до подоби асфальту слід було тирлигати візок із двадцятьма шістьма кілограмами дітей (брешу, назагал десь 36 кг в сумі з вагою візка набігало, плюс там 3-5 кг взятих із собою водичок-айпадів-ніштячків) треба було вгору по розбеханій грунтовій дорозі. Те, що піт котиться, мов з відра, це не метафора. Ну а потім ще діти між собою лупляться, хто в візку попереду сидить, хто хоче сам і те де. В ідеалі, думаю, мати візок із підніжкою для старшого брата чи сестри, такі дуже популярні в Барселоні. Якщо ви десь бачили такі окремі підніжки, скажіть, де купити. Бо ту, двомісну Макларенівську, я надумала продавати. Маякуйте, якщо комусь треба, віддам за дешево)).

Перша пересадка на шляху ТУДИ, до Трівандруму, у нас була в Арабських Еміратах. Доречі, авіалінії “Емірейтс” дуже чілдрен-френдлі. Окрім дитячого меню дають вам купу розмальовок, олівців, коробочок із кольоровими столовими приборами, іграшок-монстрів і просто печеньок “на потім”.

В аеропорту Дубаї є брендовані візки, ті ж макларени, тож коротати час не так вже й важко. Дітей дуже розважають “горизонтальні ескалатори” - такий тротуар, що сам собою рухається. Ну але без втрат ми однаково не обішлися - забігши в аптеку, Кора розбила пляшку з олією омега (найдорожче, що в тій аптеці було), та ще й підслизнулася в калюжі і впала... Рибний запах із кедів не покидає нас досі. Штанці дивом майже відіпралися. І ми дивом живими дісталися таки до Трівандруму, звідки серед ночі припхались у Варкалу.

О 5-6 ранку наобум, зате впевнено, почали селитися в готель. В результаті навіть збили ціну з 20 доларів за кімнату до 14-ти. І садок там, і гамачки, і гойдалка на балконі, і ящірки на стінах цвірінькають...
Ех. Як порядна тьотя-квочка, я взагалі-то планувала сидіти з дітками на одному місці, максимум виїхати на годинну дистанцію глянути яких-небудь слоників чи кольорових пташечок. Але карма річ хитра - завжди бере своє. Тож окрім маршруту Святого Матрацника “Варкала! Варкала. Варкала...” в нас вийшов наступний тріп: Варкала — Корунагапалі — Алепій — Мунар — Форткочін — Варкала. Ну й доїзди до аеропорту в Трівандрумі, котрий ми, поки не вивчили поважну назву Тірувандапурам називали “Трівадном”.

Текст надано сайтом kskids.com.ua/blog


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Теги: Індія, діти, Керала, аеропорт, Дубай




Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook