По-русски
Українською
  • Курси валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Пальне: A92 10.53   A95 10.90   ДП 9.74

Колодіївка

Україна, Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район
AutoTravel у соціальних мережах


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.

Хмельницька область
Кам’янець-Подільський район
Найближчий населений пункт – село Гораївка, яке знаходиться у 3 км на схід від печерного монастиря.

Неподалік від Кам'янця-Подільського знаходиться мальовниче і відоме з давніх часів "місце сили" - висока скеля над водами Дністра. Раніше вона височіла над глибоким каньйоном річки, на дні якого тулилося багато сіл, а тепер стримить над широким водним плесом Дністровського водосховища.

Фото з velokiev.com

Перша згадка про місто Бакота датується 1240 р. Це був період нашестя монголо-татарської орди Батия на Південно-Західну Русь. Монголо-татари спалили місто і всі околиці, а люди та монахи  - за переказами - сховалися в лабіринті печер скельного монастиря.

Бакота як місто, було столицею Дністрянського Пониззя ХІІ - ХІІІ ст., межі якого з півдня - Дністер, з півночі - лінія Бар - Солобківці - Гусятин. Це частина майбутнього Поділля, між південним Бугом і Дністром. Завдяки вигідному географічному положенню, місто набуло важливого адміністративного значення, входило до складу Галицько-Волинського князівства і мало населення більше 2,5 тис чоловік.

Коли в 1431 році Бакота опиняється на кордоні між Литвою та Польщею, жителі міста влаштовують бунт і проголошують незалежність. Проте, невдовзі поляки жорстоко карають повстанців, руйнують Бакотський замок і Бакота до кінця свого існування перетворюється на спокійне та тихе мальовниче село.

Цікаво, що навіть голод 1932-33 років оминув територію села. Там продовжувало вирувати життя і в часи Другої світової, адже бойових дій на території села також не було.

Але прийшла інша біда: в 60-ті роки по селу стали ходити чутки про можливе затоплення у зв'язку з будівництвом гідроелектростанції на Дністрі.

Фото з kampot.org.ua

На початку 70-х років доля села була вирішена: будівництво буде і потрібно виселятись. Примусово і однозначно. Жителі розділились на кілька групи: одні купили готові будинки, інші почали будівництво в селі Колодіївка, треті - в Гораївці, четверті - в Старій Ушиці. Були і такі, хто не хотів залишати рідних хат і насиджених місць - їх просто силоміць вивезли.

З 1981 року почалось заповнення басейну водосховища водою і сьогодні на мапі ми не побачимо ні Бакоти, ні Теремців, ні Студениці, ні Конилівки, ні Наддністрянки, ні інших придністровських сіл.

Село після затоплення

Ще цікавішою була історія Бакотського печерного монастиря. Перша згадка про монастир відноситься до 1362 року, коли литовці прибули в Бакоту і побачили ченців в скельних печерах. Але після 1434 року Бакотський чоловічий монастир було спустошено. Монастирські келії, печери і усипальня, вочевидь, ще довго стояли порожніми. Через багато років пізніше стався обвал верхньої скелі й сховав під собою рештки монастирських споруд.

У 1893 році на місці давньоруської церкви Бакотського монастиря було споруджено нову дерев'яну церкву Всемилостивого Спаса і освячено 1 серпня (14 серпня по новому стилю) цього ж року єпископом Подільським і Брацлавським Димитрієм. Будували церкву жителі Бакоти. Так свято Маковея (14 серпня) стало ще одним святом в селі.

Монастир активно діяв до 1918 року. З того часу в зв'язку з тим, що знаходився він близько від кордонів, масові святкування на поруч з ним заборонили. Поступово дерев'яні конструкції церкви стали прогнивати. Перед самою війною (1940 р.) для будівництва застави в Бакоті було нагромаджено велику кількість матеріалів, які не знадобилися тому вирішили потратити матеріали на відбудову церкви монастиря. Роботу провели всім селом - толокою. 

Фото з persocfond.org.ua

14 серпня, на Маковея, по всій Україні святили воду, квіти. Того дня Бакота ставала місцем паломництва для багатьох тисяч людей, які поодинці або групами долали десятки, сотні кілометрів з Буковина та Поділля. Багато з них приходили за тиждень - два до свята. Богомольців неможливо було розмістити в оселях господарів і багатьом з них доводилось розташовуватись під відкритим небом у селі, на березі Дністра, поруч зі стежкою до монастиря. Хворі богомольники збирали квіти і трави, зв'язували у пучечки (їх називали маковейками) і забирали додому, вірячи в цілющу силу трав і води з джерел біля монастиря. До початку свята в селі влаштовувався великий ярмарок.

Фото Василя Столяренка

На початку 60-х років Радянським Союзом пройшла чергова хвиля боротьби з релігією і монастир закрили. В 1963 році руйнують монастирську церкву, дерев'яні матеріали або спалюються, або скидаються в урвище Дністра. Знищуються ікони, бібліотека, зникає церковний дзвін. Свідками існування монастиря залишаються лише кілька печер.

Сучасний майданчик монастиря має розмір 40х10 м; печери занурені в товщу гори ще на 7-9 м. Основні споруди монастиря складаються з 3 печер і ніші, розміщених у два яруси. На першому ярусі знаходиться печера № 1, а решту споруд знаходиться на другому ярусі, на висоті 4-4,5 м над першим ярусом. В давнину перший і другий яруси були об'єднані двоповерхової дерев'яної прибудовою. У скельній підлозі печер вирубано 19 гробниць. У деяких з них було знайдено людські кістки.

Старовинний напис на стіні вказує посвяту монастиря архангелу Михаїлу і називає ім'я засновника і першого ігумена - Григорія. Це найбільший і найкраще збережений серед усіх печерних монастирів Подністров'я, яких біля двадцяти. Бакотський монастир - найдавніший пам'ятник культових підземних споруд і розповсюдження православ'я на Поділлі.

Зараз у цьому місці підтримується лад кількома монахами, які живуть в навколишніх селах. На 14 серпня біля монастиря збирається велика кількість людей - святкувати Маковея. Неподалік він нього є три джерела, вода яких вважається цілющою.

Стежкою від монастиря можна спуститися до Дністра, де на березі можна зупинитися з наметом, якщо дозволяє рівень води. Проте, у цих місцях треба бути уважними та обережними, бо на дністровських скелях живе дуже багато змій.

Серед місцевих жителів є популярними легенди про велетенських сомів, які живуть у водосховищі і, часом, знічев'я тягають на буксирі рибалок.

Фото з liveinternet.ru

Доїхати до монастиря можна дорогою, яка веде з Кам'янця-Подільського до Старої Ушиці. Біля села Грушка Староушицького району звертаєте праворуч, на Каштанівку, і далі вниз, по грунтовій дорозі, аж до площадки на скелі, звідки відкривається приголомшливий краєвид на водосховище і його береги.


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.


Переглянути більшу мапу

Теги: туризм, фото





Коментарі [0]
Коментар:
Захисний код:
Авторизація
Електронна пошта:
Пароль:
Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь.
Ви можете увійти під своїм акаунтом Facebook
Facebook