По-русски
Українською
Погода:
  • Курсы валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Топливо: A92 10.53   A95 10.90   ДТ 9.74

Leopolis Grand Prix
27-29 июня во Львове состоится крупнейшее автомобильное событие Украины и Центральной Европы.
nashelito: архив
Выберите промежуток времени, за который Вы хотите посмотреть записи в блогах

Хмара тегів
jazz Jazz Koktebel Іркутськ Іссик-Куль Ґерґеті Ґерґеті Трініті Абхазія автостоп Ананурі Ангара Арагві Арка Дружби Ахалхалакі Білорусь Байкал Боржава буддизм Бурхан Бурятія Бухара Військово-Грузинська дорога вірмени Ваніс Квабебі Вардзія Великий Шовковий Шлях Верхній Ларс вино гори греки Грузія Гур Емір джаз Джварі дорога Жинвалі Жинвальське водосховище законодавство залізниця Кавказ Казахстан Казбеґі Кам'янець-Подільський караван-сарай Карпати КБЖД Киргизстан книги Коктебель кордон Крим Кумурдо Ліствянка література лобіані Львів мінарет міст Міст Миру Мале Море Малий Кавказ мандри маршрут медресе Мейдана Метехі мечеть мис митниця мовзолей монастир монахи море мотаня Мткварі Мцхета Ніноцмінда ніч навпростець напівпустеля Нарікала озеро Ольхон остріа Ош Південна Осетія пішки Паравані плов полонина пором Порт Байкал прикордонний перехід прогулянки Регістан Російська Імперія Російська Федерація Росія руїни Сіоні Сакартвело Сакгамо Самарканд Светіцховелі Свецісховелі свята Ніно Середня Азія Сибір скарб Степанцмінда таємниця Тамерлан Ташкент Тбілісі Тимур Тмоґві Тоба-Варчхілі трекінг Тсхрацкаро тунель Тянь-Шань Угулбек Узбекистан Україна фестиваль фортеця Форум Видавців фото Хіва хінкалі хачапурі Хертвісі Хобой Ходжа Насреддін храм храми Хрестовий перевал християнство Хужир Цалка цариця Тамара церква Цмінда Самеба шаманізм Шаманка Шердор
AutoTravel в социальных сетях


Свой первый холодильник мы с женой купили в магазине Комплект, находится в Одессе, нам понравился этот магазин.

фитнес центр харьков

В онлайн магазине оборудоваия stocktools.ru есть все. От ручного инструмента, до мощных лодочных моторов.

Маршрут змінюється: несподіваний Лебарде

28 августа 2012, 20:10

... Залишалося тільки сподіватися, що цей виснажливий спуск не закінчиться скелястим урвищем.

Дерева навколо поросли мохом, доводилося дякувати тому, що не йде дощ, що не було сильної зливи напередодні, що у кущів та дерев якраз настільки міцні гілки та дерева, скільки потрібно, аби витримати кожного з нас, коли ми потребуємо за них триматися.

Аби втриматися. 

Бо хоч попереду чути річку і навіть далеке дзеленчання дзвіночків на шиях у корів, ми не бачимо, чи зможемо спуститися до річки безпечно. Доводиться спускатися в балки і сподіватися, що вони не закінчаться водоспадом. 

Знову розділяємося. Мені не подобається спускатися по дну балки: там слизько, вогко, старе і гниле повітря, а з боків її обмежують надто круті схили. Дертися по них зайвий раз бажання зовсім немає. 

Тим часом звуки гірської річки наближаються. Внизу видно якусь галявину. Та до неї ще потрібно дістатися.

Аж раптом все закінчується майже так само раптово, як починалося. Ми правильно зробили, що не пішли балкою. Стежка!

Ба ні, насправді було так - СТЕЖКА!!!

Цей спуск виснажив мене. Фізично і морально. Страху не було. Я навітьі  не впав жодного разу. Натомість була якась страшна напруга і концентрація. І відсутність права на хибний крок.

Поступово спускаємося всі і довго, навіть, не годні відшукати слів. З'являється навіть примара суперечки під прапором "Якого ми туди пішли?!". 

Та доводиться визнати, що йдучи в гори ми знаємо, що будуть ситуації ризиковані, можливо, навіть небезпечні для здоров'я та життя. Та мені здається, що дуже часто ми самі хочемо відчути подібний адреналіновий удар. Відчути як хочеться жити.

Річка приймає нас гостинно. Великими ваннами, видовбаними водою у скелях, бурхливими бурунами порогів-джакузі.

Обід-купання. І тут виявляється, що ми не встигаємо. Манівці вкрали у нас більше половини ходового дня і тепер ми будемо змушені йти і під час "днівки", аби спробувати встигнути пройти маршрут і потрапити на літак додому.

У повітрі бринить невпевненість: певно тра буде міняти плани.

Та спершу треба продовжувати йти. Щоб на вечір знайти рівне місце з водою і там уже вирішувати що, куди та як.

Гора Цекурі. Ми спустилися з її лівого ребра

Ми добряче "впали". Тепер знову потрібно набирати висоту, адже ночувати маємо біля літників, які знаходяться майже під перевалом з висотою більшою за 2 тис. метрів.

Знову шукаємо стежки, людських не знаходимо, проте знаходимо коров'ячі. 

Позаду відбувається якась вражаюча геометрія...

Дістаємося до літника в тихому надвечір'ї. Двоє "сванів", які нас зустрічають виявляються мегрелами, та і взагалі городянами. Вони живуть в Поті, біля моря, і лише на літо вирушають на "заробітки" в гори. 

Вони нам розповідають про Лебарде. Виявляється, в цьому селі за перевалом (в долині) колись був добрячий радянський курорт. Розповідають байки, до за раз там могло відпочивати до 10 тис. людей.

- А тепер що ж?

- А тепер там ніхто не живе... - відповідають. Ну може кілька відпочивають. Але взагалі ніхто не живе. Ну може одна людина, він там за всім дивиться. Ну а так село не жиле.

От і спробуй розберися, живе там хтось чи не живе :)

Але після цього ми чуємо безцінне повідомлення: післязавтра в Лебарде приїздять "урали", привозять пастухів, забирають в долину сир. Можуть забрати і нас. Ці "урали" приїжджають раз на 10 днів. У інший час від Лебарде в долину дістатися можна хіба пішки. 30 км через річки та каміння.

Далі питаємо в пастухів, чи є ще далі літники, кажуть  - є. Один і другий. Є багато. Ну, доки зовсім не звечоріло, йдемо далі, сподіваючись знайти якщо не літник, то, бодай, рівне місце для наметів.

Рівного місця трохи бракувало.

Літників теж.

Такий день не міг закінчитися просто так. Коли думати про літники вже забули і просто шукали краще місце для ночівлі, почало накрапати. Потім почало так добряче йти. Ми кинулися ставити намети. Коли почало лити як з відра посипаючи великим градом, встигли не всі. Один намет змок наскрізь, ще один гарно підмочило. Семе у цьому другому ми сиділи втрьох, слухали як знизу, під дупами, течуть всі води світу. 

Раптом, не змовляючись, вирішили співати. Чомусь "ом мані падме хум". Голосніше і сильніше, назустріч дощу та рвучкому вітрові. І злива пішла, чорт забирай! :)

Засинати мусили у мокрих наметах, посеред вогких речей, але ранок прийшов гарний і сонячний та все нам посушив.

Четвертого дня ми вже зрозуміли, що дістатися запланованим шляхом до озера Тоба-Варчхілі не виходить. Тож вирішили спускатися в Лебарде і потім шукати "навпростця".

Ранок видався напрочуд погідним та файним. Вночі трохи прошелестів дощ, тож гори стояли вмиті та сяючі. Ми вирушили у бік перевалу.

"Урали" прибудуть завтра. Нас чекав лише спуск вниз, аж до села. Та з перевалу йти не хотілося, ми ще були над світом, ми набирали і набирали цю висоту. Попереду видніються перевали, які ми цього разу не пройшли. Але пообіцяли собі повернутися на цей маршрут, надто смачним та диким він виявився.

Спуск пройшов як по маслу. Всі стежки знаходилися там, де мали б бути, село не згубилося в джунглях. Аж якось нудно стало :)

Лебарде з'явилося навколо мінеральних джерел. Як у часи імперської Росії, так і в радянські часи, лікування "на водах" було особливо популярним, тому високо вгорах набудували дерев'яних і камінних будинків, фонтан і навіть маленький клюб-кінотеатр.

Фото Андрія Мельника

Але після розвалу Союзу курорт занепав. У 90-х роках XX ст. в Лебарде переховувалися чи то бандити, чи то грузинські сепаратисти. Саме вони розібрали більшість будинків в селів на дрова, або просто знічев'я зруйнували. 

Ще частина руїн з'явилася завдяки лавинам. Ми бачили місце, звідки приходила лавина, камені, які вона з собою принесла і залишки фундаментів будівель.

Взимку тут ніхто не живе, село заносить товщею снігу до 8 метрів. Іноді сюди приходить на лещатах один чоловік з долини і згортає з дахів сніг, аби не провалилися. Адже влітку сюди приїздять відпочивати цілими сім'ями - подалі від цивілізації, до чистого повітря і цілющої води.

Саме таких відпочивальники - Іраклій та Куїші - зустріли нас першими на початку села. Хлопці йшли до мінерального джерела. Виявилося, що вони відпочивають тут вже 10 днів, і наступнолго дня збираються в долину. На наших "уралах".

Вони запросили нас йти з ними і організували нам цілий будинок для ночівлі. Все безкоштовно і щиро - гості в Грузії - святе. Ми навтіь не встигли відчинити двері своєї хатки, як від іншого дому молоді жінки вже несли нам щойноспечений "вухатий" шоті - грузинський лаваш. Після 4-х днів калорійної і смачної, але похідної їжі, де хліб існує лише у вигляді жмені сухарів, цей лаваш видався нектаром і амброзією, їжею богів і даром волхвів.

Потрібно було обмінятися подарунками. У цих жінок були малі діти, тож печиво з родзинками і "шалена бджілка" пішли у подарунок дітлахам. Зав'язалося спілкування, яке поступово перейшло (ги, зовсім не у п'янку, як комусь може здатися) у спорт. :)

Дощ загнав нас по хатах - готувати вечері, читати історії про китайських мудреців, чаї ганяти, спілкуватися з молодими грузинами, які майже не знали російської і дуже дивувалися, що у керівника нашої експедиції, такого поважного чувака, немає авто, в той час як у кожного з них - є, а у декого - навіть два.

Було дивно спати в приміщенні, на ліжку. Ніч знову зустрічалася з дощем, за химерними розмовами незчулися як поснули.

П'ятий день мав закінчити першу частину нашої мандрівки. Ми поверталися в долину, шукали коротшого шляху до Срібного озера.

Доки ми прокидалися, збиралися, чухалися і пили чай, приїхали "урали". Це було феєрично. Спочатку було слово. Себто звук: "ГРРРР!" Так грізно потужні вантажівки долали круті підйоми гірської "траси".

Потім ми побачили першого. Він повільно виповзав у межі села завішаний людьми. На кузові було чоловік сорок пастухів, мисливців, єгерів, бджолярів та інших, не менш чудових людей.

Вони приїздять в Лебарде аби зайнятися якимись своїми чудовими гірськими справами, зокрема, замінити у високогірних літниках пастухів, привезти з собою крупи, борошно, цукор, сіль, овочі, порох, книги та запах моря.

Фото Андрія Мельника

З іншого боку, з гір спускаються вервечки і каравани коней, нав'ючених мішками з відомим мегрельським сулугуні. Пастухи здають сир водієві "уралу" по 10 ларі (~ 50 грн) за кілограм. Часом набирається до 5 тонн смачних булих кругляків добірного сулугуні. 

Цікаво, що націнка в великій Грузії не надто велика. Купити подібний сир можна і за межами гір, проте за ціною 12-13 ларі за кілограм.

Беремо й собі дві голівки, прямо у виробників, щше дві нам пастухи просто дарують. Починаємо проситися забрати нас вниз, але у водія перегруз, він може взяти не більше 2х наших людей.

Фото Андрія Мельника

Решту погоджується відвезти на "бобіку" молодий грузин Павліко. За бензин.

Коли 6 людей з наплечниками пакуються в УАЗ, зглядається все Лебарде.

Важко описати 30кілометровий спуск, коли немає куди подіти ноги і авто час від часу занурюється в глибокі броди, зачерпуючи воду, але слід віддати належне Павліко - він довіз нас у перше село долини - Доберазені цілими та неушкодженимми.

Фото Максима Лазаренка

Подякували за бензин сотнею ларі і навіть найняли батька нашого водія, аби доїхати до іншого села, Скурі. Саме звідти мала розпочатися друга, особливо епічна частина нашої мандрівки.

Ми доїхали з вітерцем, комфортом та купленим по дорозі лимонадом "Натахтарі".

Попрощалися з водієм, звично записали номер, одягли наплечники і рушили, сподіваючись до ночі ще трішки піднятися над рівнем моря.

Пройшли метрів 300 і...

 Далі буде :)


Если вы нашли ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Тэги: Грузія, фото, гори




Комментарии [0]
Комментарий
Защитный код:
Авторизация
Электронная почта:
Пароль:
Запомнить меня на этом компьютере
Если вы новый читатель, пожалуйста, зарегистрируйтесь.
Вы можете войти под своим аккаунтом Facebook
Facebook