По-русски
Українською
Погода:
  • Курсы валют: USD 11.5   EUR 15.7
  • Топливо: A92 10.53   A95 10.90   ДТ 9.74
Мотопутешествие 2013 - на Днепре к Байкалу
В начале июня 2013 стартует четырехмесячная мотоэкспедиция «На Днепре к Байкалу».

Партнеры:





    

    

    

    

    

    

    

    

Больше о нас:

Написать нам: dnipromdobaykalu2013@gmail.com

Як нас приймали...

27 июля 2013, 15:50

Люди вирушають у мандри з різних причин. Комусь цікаві чудеса природи, комусь – іcторичні місця чи небачена архітектура. Дехто їде за тридев’ять земель, щоб лише власноруч доторкнутися до екзотичної культури. У будь-якому випадку немалу долю у враженнях про країну складуть місцеві мешканці. Чи щиро ви цього хочете, а чи навпаки уникаєте, контактувати із аборигенами вам доведеться.

Мотоекспедиція «Дніпром до Байкалу» вирушила в путь заради дослідження культури і побуту, тож контакт із місцевими у нас щоненайтісніший.  І хоч ми подолали ще навіть не половину шляху, портрет місцевих жителів у нас уже склався. Не вдаючись до подробиць, я постараюсь описати росіян, казахів і монголів з точки зору туриста.

З ким в першу чергу стикається турист? Правильно, із працівниками митниці. На даний момент ми перетинали 4 кордони: Україна – Росія, Росія – Казахстан, Казахстан – Росія, Росія – Монголія. Митники усіх цих країн і національностей відрізняються байдужістю. Їм все одно, хто ти і навіщо тут усі запитання формальні, для галочки. Особливо мене смішить «зброю, наркотики, заборонені речовини везете?» Ха, взяла я і зізналася!:) Огляд – теж, суто заради протоколу, особливо не прискіпуються, принаймні до нас, туристів. На російсько-монгольському кордоні ми спостерігали інше: бідних монголів що везуть повні машини усілякого краму додому (в Росії все дешевше, та й вибір побільше), примушували усе-усе розвантажувати і перевіряли кожну сумку. Добре, що до нас ставились по-іншому, бо ми би свої манатки розпаковували-спаковували кілька годин. А ми ще боялися щодо сала, яке везли в дарунок. Ніхто до нього і не думав дивитися. І тут їхня байдужість нам була на руку. Але в іншому – ні. Наприклад, в Росії специфічні умови перебування – протягом певної кількості днів необхідно зареєструватися. Де, коли, на скільки – нам ніхто не пояснив. При в’їзді ніхто нічого не каже а при виїзді – штраф і наївне шкільне «а мені не казали» вам не допоможе. Нам пощастило – залишили країну до того строку, але ми досі досконало не знаємо, як воно повинно бути. Де ж, як не на митниці нам мали би це сказати. Тим більше, що посольство перенаправляє саме на них.

На Кордоні Казахстану російську ледь-ледь розуміли, але відверто намагались пояснити, підказати. А на монгольському – що людей, що написи навколо – зрозуміти неможливо.

Добре, хоч бланки були англійською. Така ситуація мене дійсно здивувала. Тут так багато туристів, а хоча б на написи чи одного англомовного працівника досі не розжилися.

Далі – про сервіс. Для іміджу країни в очах туристів не малу роль відіграє сервіс в магазинах, вокзалах, заправках. В Росії і Казахстані з цим усе прекрасно. Усі товари і послуги нам знайомі, персонал – цілком адекватний,з радістю допомагають, розповідають. Без проблем можна всюди попросити підзарядити техніку, на заправках нам давали кип’яток і навіть пригощали домашньою випічкою.

Особливо порадували російські McDonalds-и, де навіть нічого не замовляючи, можна легко скористуватись безкоштовним Wi-Fi.

Якщо ж у нас настрій був до довгої розмови і ми розповідали трохи про ціль нашої подорожі – усі двері ставали для нас відкритими. Звісно, в місцях, спеціалізованих на «розвод» туриста, це не спрацьовувало. Наприклад, в національну музеї в Алма-Ати з нас попросили гроші за фотозйомку. Ну грець із ним, вхід – фактично задарма (біля 3-4 гривень), то за фото 10 гривень можна і заплатити. Протягуємо гроші, а касир питає: «а скільки фото ви зробите?» Виявляється, 10 гривень за кожен кадр, і то – лише в холі. Словом, посміялись ми від живота і фото робили приховано. До слова, експозиція музею просто чудова, туди варто прийти і провести там не одну годину, усе вивчаючи.

В Монголії усе значно сумніше. І хоч в тих небагатьох містах, що тут є, уже з’явились і готелі, і кафе, і інтернет-клуби, персонал там абсолютно не готовий до зустрічі із туристами. Нехай існує мовний бар’єр (беремо всю вину на себе, їдеш до країни – вчи її мову), та навіть пояснюючи усе на мигах, порозумітися вдається важко.

Специфіка Монголії є в тому, що тут існують дуже своєрідні послуги. Наприклад, дезінфекція.

Ніхто вам не зможе пояснити ані для чого це, ані яким чином поприскавши хлоркою вам в рот, на руки, чоботи і колеса вашого транспорту, вони можуть щось продезінфікувати. Тим не менше, таку процедуру вам пройти доведеться Деколи безкоштовно, деколи – ні. А ще вас час від часу змушуватимуть платити за виїзд із міста. Нам в якийсь момент це остогидло і ми почали грати дурників: «не розуміємо, за що платити?» Якихось 10 хвилин – і їм набридає на нас дивитися, слухати наші англійські, російські, українські, і пропускають із миром. Нехай маленька, але перемога над безглуздістю. Ще одна особливість – послуги тут надають не компанії, а приватні особи. Тут немає тур фірм, а кожна людина, що знає хоч 10 слів англійською миттєво стає гідом. І тут треба бути обережним і забути про ввічливість. Монголія стала дуже популярним маршрутом і, зрозумівши це, монголи хочуть витрясти із тебе кожну копійку. Тільки за те, щоб показати дорогу через міст, об’їзд броду, з нас попросили 30 баксів. Їжа в кафе теж доволі часто була невиправдано дорогою.

Ну але справжню згадку у вашому серці, звичайно, залишить звичайний громадянин країни. В цій мандрівці саме це нас цікавить найбільше, тому ми завжди докладаємо зусиль, щоб просто поспілкуватися із людьми у невимушеній ситуації. Щодо росіян, тут особливо казати нічого. В принципі, вони мало чим відрізняються від українців. Такі ж привітні, виховані, так само люблять пожартувати. Такі ж вперті й упереджені, такі ж зашорені своїми проблемами. Можливо, дещо заполітизовані. Майже усі, кого ми зустрічали, свято вірять у слово телевізора і не бачать далі свого носа. Чи сидить ще Тимошенко, чому українці прагнуть до Європи, а не повернути СРСР, - це все, що їх цікавить. Нам так хотілось, щоб відвідавши Росію, ми розвіяли усі міфи про надмінність росіян. І дійсно, нам траплялися дуже хороші люди, які із приязністю відгукувалися про українців, про відпочинок, який вони колись провели в Криму, Карпатах чи Києві. Нас дуже часто радо приймали, проводили із нами час, абсолютно відкрито і дружно спілкувалися, готові були прийти на допомогу у всьому абсолютно безкорисно.

Але траплялись й інші люди, і нам не вдалось уникнути ні «хохлы» на нашу адресу, ні зухвалого «да что ваша Украина без нас»… Тому враження поки двоякі. Але остаточно крапку ще не ставимо, бо вся Росія ще попереду. А от майже весь Казахстан уже позаду і тут враження однозначне: казахи – надзвичайно привітний, добрий, щедрий і гостинний народ. Щойно ми зупинялись, навколо нас збирався цілий натовп.

«Урал, да? Украина, да?!» - і широченна посмішка. У кожного з них є або родичі в Україні, або вони тут служили чи працювали.

І від усіх – лише позитив! Про те, як в Україні зелено і красиво, про Шевченка і, звичайно, про сало. Звісно, без політики і тут не обійшлося, але ми казали, що телевізор не дивимось, тому не в курсі, - і тема на цьому закривалася. Безліч разів нас запрошували до себе в дім і пригощали найкращими стравами, наче старих друзів.

І це – абсолютно нічого не чекаючи взамін. Хоча без подарунків гостинним господарям ми дім не залишали. І тут ми дуже завдячуємо нашим друзям – ковалю Василю Гудимі, майстру по шкірі Сергію Тригубі, які виготовили для нас іменні сувеніри мотоекспедиції «Дніпром до Байкалу». Також усім надзвичайно подобались прикраси та ляльки-мотанки у національному стилі, що для нас зробили учні – дорослі і діти – івано-франківської школи  хенд-мейду «Баобаб».

Особливо їх оцінили в Монголії. Тут в будинках (…в яких будинках?:) переважно у юртах!) оздоблення, побутові речі переважно ручної роботи, тож вони знають ціну людській праці і наші подарунки розглядали з величезною цікавістю. Для однієї сім’ї мені навіть довелося зробити своєрідний майстер-клас з виготовлення браслетів з бісеру.

Дякуючи «Баобабу» я теж їх вмію робити, а тепер і монгольські дівчата. До речі, про монголів. Про специфічність «бізнесу» монгольського я вже казала. А от прості монголи – це просто діаманти. Не було такої юрти, до якої ми б постукали запитати дорогу, а нам не запропонували цаю (напій, до речі цікавий, зазвичай, це молоко, розведене водою або чорним чаєм, підсолене). Нам пощастило навіть заночувати в юрті. І хоч ми ледве могли порозумітись, дещо навіть доводилось просто малювати, усі члени сім’ї прийняли нас, наче своїх.

Завжди, коли ми зупинялися на узбіччі, проїжджаючі машини пригальмовували, і питали, чи все у нас гаразд, чи є у нас вода. Щоб було зрозуміло, вода – тут питання особливо актуальне, адже коли, як тут зазвичай буває, до найближчого поселення 100 км, а в тебе сталась якась біда, без води навряд чи довго протягнеш під палючим степовим сонцем. Ось і зараз, ми просто зупинились на березі річечки, в полі зору – юрта, підвечір, нічого не кажучи, із юрти вийшла назустріч дівчина і принесла нам цілий пакунок національного твердого сиру. Словом, що б з тобою не сталося в Монголії, із цими людьми ти не пропадеш. Вони доволі обережні, не завжди робитимуть перший крок, довго спостерігатимуть, але коли побачать посмішку – вмить стануть твоїм найкращим другом. Попереду у нас ще Монголія столична. Думаємо, там усе буде дещо по-іншому, але головну рису монголів – беззаперечна гостинність і готовність допомогти – впевнені, зустрінемо і там.

На цьому поки все. Не тільки про людей, але й про природу, історичні місця, дороги та усі наші пригоди читайте (і дивіться!) на нашому блозі - dneprmongol.blogspot.com


Если вы нашли ошибку на этой странице, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Тэги: Дніпром до Байкалу, подорож, мото, Монголія, Казахстан, Росія, люди, Юля, Петро, Дніпро




Комментарии [1]
Комментарий
Защитный код:
Nissa _ 28.07.2013 12:07
Как много вы уже проехали! А кажется будто были у нас всего неделю назад)) мало ли чего, вдруг планы поменяются, и вы решите и на обратном пути к нам заехать) Милости просим, соскучились!
Авторизация
Электронная почта:
Пароль:
Запомнить меня на этом компьютере
Если вы новый читатель, пожалуйста, зарегистрируйтесь.
Вы можете войти под своим аккаунтом Facebook
Facebook